Особливості форм організації навчання та методів навчання за педагогом новатором

Сухомлинський ще у вступі до книги наголошує на тому , що діти живуть своїми власними уявленнями про добро та зло , у власному світі , тому вчителю самому треба стати дитиною , щоб діти не відносилися до нього , як до чужинця , саме тоді відбувається контакт між вчителем і учнем . Сухомлинський весь час підкреслює необхідність тісного контакту ; вчитель повинен бути з дітьми розділяти з ними радощі та горе , відчувати близькість до нього дитини ; вчителю треба стати другом дитини , її однодумцем у спільній роботі . “Головний вчитель – це людина , що працює з невеликою групою дітей та є їх другом та однодумцем” – ось одна з ключових позицій успіху у вихованні дітей на думку Сухомлинського . Справжній вчитель повинен проводити не тільки уроки в класі , де учень по одну сторону , а вчитель по іншу , а й контактувати з учнем поза уроком , поза класом . Автор наголошує на тому , що у вчителя та учня повинен бути духовний зв’язок .

“Дитина — дзеркало духовного життя батьків . Сама цінна риса , що передається дітям без особливих зусиль це вміння робити добро людям … Саме велике зло – егоїзм та індивідуалізм” саме ці якості закладаються дитині у 5-7 років . В свій час дуже багато батьків користувалися порадами доктора Спока з приводу виховання дітей, відкинувши поради вітчизняних педагогів та вихователів в результаті багато хто з цих дітей виросло спрацьованими егоїстами . Тому на мою думку не можна не прислуховуватись до порад Сухомлинського в цій галузі , бо діти , яких він виховав виросли дійсно добрими та достойними .“Щоб гарно знати дітей треба гарно знати батьків” казав Сухомлинський , він наголошував на співпраці вихователя та батьків у виховному процесі , бо саме батьки є тим першим еталоном на який орієнтується діти . “Задача вчителя та батьків – дати кожній дитині щастя” . На думку Сухомлинського однією з граней щастя є творіння радощі для інших . Ні в якому разі не можна привчати дитину тільки до радощі споживання , бо тоді вона виросте черствим егоїстом . Дитині треба дарувати радість творіння , радість співчуття та розділення з іншими радощі , щастя хвилювання за іншу людину . І , звичайно , самим батькам обов’язково треба співчувати , турбуватися про дитину . Я наведу приклад з власного життя : в мене ще в школі був один знайомий , який до 3 класу був круглий відмінник , потім мати розлучилася з батьком та влаштувалася на роботу у видавництво і досить швидко зайняла досить високий піст . Син залишився без нагляду і турботи . Ні , звичайно турбота залишилася , але у дуже малій кількості , бо мати приходила втомлена після роботи і могла , хіба що сказати декілька фраз . Син почав гуляти у дворі , потім почав навіть цуратися матері … Зараз він сидить в тюрмі за розповсюдження та вживання наркотиків … Звичайно , що винувата в цьому не тільки мати , а й школа , вчителі , що не помітили вчасно те , що почало відбуватися з дитиною . Тому я повністю згоден з Сухомлинським у тому , що дитині потрібно весь час приділяти увагу , турбуватися про неї та про її духовний розвиток . З нею треба ходити у вільний час в театр , або на природу .

Взагалі тема природи весь час постає

У роботах Сухомлинського . Він описує методику роботи з дітьми на природі . Вивести дітей на природу та провести там урок набагато складніше ніж провести роботу в класі , але з іншого боку й набагато ефективніше . Як відомо набагато краще запам’ятовується та інформація , що була засвоєна більшою кількістю органів сприйняття , і звичайно, що на природі , якщо ви зможете прикувати до себе увагу учнів матеріал запам’ятається набагато краще бо у процесі сприйняття будуть працювати і зорові , і моторні, і слухові органи сприйняття , а іноді й органи сприйняття запаху .

Дитина по своїй природі – дослідник , тому все , що треба це підштовхнути його до бажання проводити ці цікаві досліди у потрібному вам напрямку .

На думку автора , з якою я повністю згоден в маленькій дитині треба розвивати фантазію , саме фантазія це й є те саме образне мислення , яке потім знадобиться людині , і саме у 5-10 років , коли мозок починає активно формуватись треба стимулювати дитину до фантазій , а це можна просто та ефективно зробити через казки . Мабуть немає на світі такої людини , що не слухала в дитинстві казок , а потім не фантазувала вигадуючи нові пригоди головних героїв , а іноді уявляючи себе персонажем цієї казки чи історії . Але дитині потрібен спостерігач та слухач для її казки , хто б міг слухати та співчувати розповіді, тому батьки мають стимулювати дітей , щоб вони розповідали їм казки та історії , бо так формується лексичний запас , фантазія багатство мовлення .

“Казка – це , образно кажучи , свіжий вітерець , що роздуває полум’я дитячої думки та мовлення Діти не тільки люблять слухати казку . Вони творять її .”

Вчителю треба навчити дитину уявляти те , про що він розповідає і тоді це закладеться в пам’яті дитини назавжди . Але тут треба бути дуже уважним, щоб дитина не прийшла до хибних висновків . “ … Ми торкаємося до найтонкішого та найтиндинішого , що є в природі – до мислячої матерії організму , що росте.” І тут не треба забувати й про фізичний розвиток особистості : дитина не може довго сидіти на одному місці , їй треба кудись подіти ту енергію , що створюється у її ростучому организмі . Не треба забувати про те , що дитині треба рухатися , тому треба робити невеличкі перерви для того щоб дитина могла фізично попрацювати . Саме здорова дитина буде нормально засвоювати нову інформацію .Висновки які я тут спробую зробити будуть носити дещо однобокий характер , тому , прошу вас не судити мене строго . Ми стоїмо на порозі нового століття та нового тисячоліття . За ті сто років , що минули людство встигло накоїти стільки зла та горя , скільки не робило , мабуть весь час свого існування . Окрім того , що воно винищувало само себе у кривавих війнах та гнобило себе , воно ще й вбивало свою природу – своє середовище існування . На даному етапі нормальній людині стає зрозуміло , що подальший розвиток у цьому напрямку доведе до апокаліпсису . Людство отруїть само себе , воно задушить себе власною ж масою . Якщо задуматися : а чи багато серед людей щасливих ? Виходить зовсім мізерна частка . Щасливі тільки етнічні народи , які ще живуть у гармонії з природою , а таких залишилося дуже мало , да й тим намагаються нав’язати “блага цивілізації” віднявши тим самим у них їх власний світ і давши на заміну “універсальний задовільнювач” який не приносить щастя . Сучасна людина весь час кудись біжить та весь час хоче все більше й більше . Ми зараз живемо в епоху “consumers society ” – епоху споживачів , а хіба не попереджував нас Сухомлинський , що саме радість споживання призводить до байдужості , егоїзму , черствості ? Стає зрозумілим потреба у вихованні нового покоління , що змогло б жити у гармонії з природою , поважати її . Покоління , що користувалося б такими простими правилами : живи та дай жити іншому ;стався до інших , як ти хотів би щоб до тебе так ставилися ; поважай та бережи природу ; ніщо не звідки не береться і нікуди не зникає та ін. Але щоб виховати таке покоління треба змінити психологію батьків та вчителів , бо тільки так можна його виховати . І тут не можна скористатися досвідом Сухомлинського, людини що сповідувала добро та вірила , що виховувати треба ласкою .