Мова жестів
треті вдаються до різних хитрощів (наприклад, щоб розімкнути коло, лоскочуть одного з учасників гри тощо).
Інший спосіб полягає в тому, що члени групи спостерігають мову без слів одне одного, тобто сигнали, які подаються різними частинами тіла, І намагаються зрозуміти, що та чи інша особа хоче сказати своєю ходою, позою, своїми жестами. Потім спостережен¬ня й висновки обговорюються, і в такий спосіб присутні збагачують свої знання про людську особистість.
Іншим разом один з членів групи відходить. Повернувшись, він повинен виразити мімікою, жестами певну думку або почуття, наприклад, щастя, смуток, екстаз тощо. Ця гра дає подвійну користь. По-перше, людина, яка намагається виразити певні думки або почуття, краще пізнає себе, свої жести й міміку, і, по-друге, група теж учиться читати їх, а потім обговорює.
Психологи дослідили жестикуляцію людей під час звичайної розмови. Прокручуючи в уповільненому темпі кінострічку, зони встановили, що той, хто закінчив говорити і чекає відповіді, робить рух головою. Цей рух є ніби сигналом для іншого, щоб той відповідав. Те ж саме можна сказати і про підвищення голосу в запитанні. Рух голови наприкінці висловлювання супроводжується рухом руки і повік. Натомість, якщо мовець збирається говорити далі, його голос залишається на тій самій висоті, голова не рухається і очі не змінюють свого поло¬ження.Жести й міміка виражають почуття. Через те, наприклад, жести й рухи кіноакторів, які грають шпигунів або жорстоких злочинців, дуже економні і скупі. М'язи на їхніх обличчях залишаються не¬рухомими навіть під час смертельної небезпеки, бо це, мовляв, чоловіки з залізними нервами, що не знають ні співчуття, ні жалю. Натомість нормальні чоловіки й жінки поглядають то вгору, то вниз, то ліворуч, то праворуч, зводять брови, торкаються рукою обличчя, кусають губи тощо.
Людина, яка розуміє мову тіла свого парнера, стежить за його рухами й жестами. Вона має перевагу над іншими людьми, які не¬здатні сприймати ці деталі. Розуміння мови тіла дуже допомагає у спілкуванні з людьми.
Спробуйте навчитися цього. Слухаючи розмову двох осіб, на¬магайтеся протягом якогось часу більше стежити за мовою без слів, а не за самою розмовою.
Ви побачите, наприклад, що в більш широкому товаристві двоє людей посідали одне біля одного на дивані і своєю мовою без слів утворили замкнену групу. Погляди обох крайніх звернуті досе¬редини, член групи з лівого боку закинув ліву ногу на праву, а член групи, що сидить на протилежному кінці,— праву на ліву, утворивши таким чином ніби бар'єр, щоб ніхто не міг проникнути до їхньої групи.
Психологи вважають, що дуже багато можна дізнатися, спостерігаючи, як один член групи наслідує жести й пози іншого з цієї ж таки групи. Якщо, наприклад, один з членів подружжя зазнає нападів у товаристві (захищаючи свою точку зору), то другий відразу ж займе таку саму позицію, виражаючи йому мовою без слів свою підтримку. Цікаво з цього погляду простежити поведінку дітей у сім'ї: хто з них першим робить рух, його наслідують інші. Наслідування говорить про те, хто в сім'ї користується найбільшою повагою серед усіх її членів.
Під час розмови той, хто говорить, і той, хто слухає, обмінюються поглядами. Психологи називають це контактом за до¬помогою очей. Вони присвятили значну увагу вивченню даного питання. В психологічній літературі відомий цілий ряд праць, в яких розглядається це явище. Оскільки у процесі досліджень учені за¬стосовували відносно точні наукові методи, включаючи й записи на відеострічці, то й одержані результати виявилися досить точними. Так, було встановлено, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35—50 процентів усього часу, протягом якого відбувається розмова. Погляд звичайно спрямовується на очі дру¬гого співрозмовника і затримується на них 1—7 секунд. Що ж до глухих, то вони дивляться на губи мовця. Протягом решти часу той, хто говорить, і той, хто слухає, дивляться куди-інде. На співрозмовника частіше дивляться тоді, коли слухають, а не тоді, коли говорять.
Люди дивляться одне на одного в основному для того, щоб визначити реакцію на свої слова. Чи правильно їх зрозуміли? Чи погоджуються з ними? Якщо хтось говорить уже довший час, ніж треба, то в його власному погляді виражене запитання: чи говорити йому далі? Другий, киваючи головою, дозволяє йому це. Чим складнішою є проблема, про яку людина говорить, тим менше дивиться вона на слухача, щоб не розпорошити свою увагу.
Психологи провели експерименти, за допомогою яких ви¬значили, як поводиться мовець, якщо він не може стежити за реакцією слухача. Під час одного з експериментів слухач був у темних окулярах, під час другого все його обличчя, крім очей, було закрите маскою, а в третьому він був у масці та ще й у темних окулярах. У всіх трьох випадках мовець почував себе дуже невпевнено, бо ж не міг визначити реакцію слухача. Крім того, виявилося, що набагато важливіше бачити все обличчя, а не лише очі.