Характеристика СДП(о)У. Її роль в політичних процесах України

Слід зазначити, що партія брала активну участь у парламентських виборах в Австро-Угорщині. Так, на виборах 1897 р., від УРП було обрано Т. Окуневського, Р. Яросевича та незалежного кандидата Д. Танячкевича. В 1907 р. партія здобула також 3 місця, а після виборів 1911 р. мала вже 5 послів у Відні (Л. Бачинський, В. Стефаник, К. Трильовський, М. Лагодинський, П. Лаврук) та в Галицькому сеймі - шість.

У вересні 1899 року, також у Галичині, ті радикали, що вважали за необхідне працювати і серед робітників, утворили Українську соціал-демократичну партію (УСДП). УРП та УСДП працювали в постійному контакті, координуючи свої дії. УСДП очолили М. Ганкевич, С. Вітик, В. Охримович. УСДП стала автономною секцією Соціал-демократичної робітничої партії Австрії (СДРПА). Тому за політичну платформу партії було прийнято програму австрійської соціал-демократії. Партія обстоювала соціалістичні позиції і ставила за мету підтримку робітничого руху, соціальних реформ, видавала свій центральний орган - газету "Воля".

УСДП визнавала метою робітничого руху побудову соціалізму, але відкидала найрадикальніші, неправові засоби його досягнення. Ідея захоплення політичної влади через збройне повстання відкидалась. Українські соціал-демократи перебували під впливом ідей СДРПА, яка обстоювала поступову соціалізацію засобів виробництва, здобуття влади парламентським шляхом, збереження і використання існуючої держави як інструменту суспільної трансформації.

У 1907 році на виборах до австрійського парламенту УСДП здобула 2 місця (Я. Остапчук та С. Вітик). Партія входила до ІІ Інтернаціоналу, мала постійне представництво на його конгресах.

У лютому 1900 р. на конференції студентських громад i політичних гуртків у Харкові була заснована Революційна Українська партія (РУП) - перша політична партія Наддніпрянської України. Серед її засновників були Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов. Метою цієї першої у Східній Україні політичної організації було об'єднання різних поколінь і класів у боротьбі за національні права і соціальну революцію. Новостворена партія виступала не тільки проти неполітичного українофільства, а й проти примирення з російськими революційними групами в Україні. Деякий час програмним документом партії була брошура "Самостійна Україна" (автор М. Міхновський).

У 1900 році незалежно від РУП було створено іншу організацію соціалістичного спрямування. Це була Українська соціалістична партія (УСП), засновником і ідеологом якої був українець польського походження журналіст Б. Ярошинський. Програмним документом УСП був "Нарис програми Української партії соціалістичної", надрукований улітку 1900 року.

Програма УСП і її прагнення до союзу з соціал-демократами і соціалістами Росії та Польщі викликали критичну реакцію з боку найстарішої української соціал-демократичної організації - групи І. Стешенка і Лесі Українки, яка випустила в 1901 р. у Львові "Оцінку "Нарису програми Української партії соціалістичної"". Леся Українка, добре знаючи про централізаторські і великодержавні погляди російських і польських соціал-демократів, висловлювала сумнів щодо можливості безперешкодного створення незалежної Української держави після повалення самодержавства. Вже 1901 року УСП погодилась у певній мірі з висловленими критичними зауваженнями, але продовжувала зберігати власну думку щодо більшості політичних процесів в Україні.

У червні 1903 - січні 1904 років УСП входила до складу РУП, а у 1905 році - припинила своє існування. Більша частина колишніх членів партії увійшла до лав ППС (Польської партії соціалістичної). Разом з тим, партія залишила помітний слід у суспільно-політичному русі, насамперед через те, що її програма наголошувала на існуванні національного і соціального гніту і вимагала утворення незалежної Української республіки.Створена в результаті розколу РУП Українська соціал-демократична спілка ("Спілка") одразу ж після створення приєдналась до РСДРП. На женевській конференції РСДРП (квітень 1905 року) "Спілка" була визнана автономною складовою частиною партії на основі окремого статуту.

У 1906 році "Спілці" вдалося очолити керівництво масовим пролетарським рухом на півдні Російської імперії. Певний успіх вона мала і під час виборів до ІІ Державної Думи, провівши до неї 14 депутатів. Проте організація, яка проголошувала себе єдиним представником українського пролетаріату і налічувала від 4,3 до 7 тисяч чоловік, перестала звертати увагу на національні проблеми, вважаючи своїм основним завданням вирішення соціально-економічних питань.

Наприкінці 1906 року "Спілка" стала політично і чисельно занепадати. У 1907 році був заарештований майже весь її центральний комітет. До 1911 року вона припинила своє існування, а рештки членів партії об'єдналися з УСДРП.