Стратегічні цілі зовнішньої політики України

Стратегічні цілі зовнішньої політики України є похідними базових національних інтересів і геополітичних пріоритетів.

Основним базовим національним інтересом, геополітичним пріоритетом і стратегічним завданням зовнішньополітичного курсу України є її виживання і розвиток як незалежної суверенної держави сучасного світу за умов збереження її національних цінностей, захисту економічного та політичного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності. Цей інтерес сьогодні стає загальновизнаним як серед правлячої еліти, так і в масовій свідомості. Його реалізація є головною передумовою забезпечення добробуту, безпеки, соціального і культурного розвитку всіх громадян України.

Зміцнення державного суверенітету України в зовнішньополі тичній площині означає реальне її повернення у світовий цивілізаційний простір як повноцінного й активного суб'єкта геополітики.

Це, зокрема, передбачає формування й активне втілення в життя суверенного зовнішньополітичного курсу, заснованого на національ них інтересах і пріоритетах, рішучу протидію неконтрольованому іноземному економічному, інформаційному, культурному та політично му проникненню в цілісний простір держави. Неприпустимою є поява будь-яких форм "критичної" залежності України від інших держав. Тому потрібно блокувати всіма можливими засобами експансіоністські інтенції світових і регіональних потуг з метою встановлення їх домінування в нашій країні.

Збереження та зміцнення державного суверенітету не означає самоізоляції країни від міжнародного співтовариства, а навпаки - створює спиятливі передумови для динамічного розвитку її відносин зі світом згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права та власним розумінням своїх національних інтересів, на засадах взаємовигідного співробітництва і безпеки.

Основні життєво важливі пріоритети геополітичної стратегії України:

1. Відродження європейської ідентичності . Інтеграція до європейських і євроатлантичних політичних структур, посилення економічного й політичного потенціалу і "дієспроможності" України в широкому розумінні цього терміна за рахунок прискорення внутрішнього розвитку та участі в європейських структурах безпеки, укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів, отримання відповідних гарантій безпеки тощо; пріоритетна орієнтація на інтеграцію до Європейського Союзу і Західно-Європейського Союзу, поглиблення спеціального партнерства з НАТО, курс на приєднання як перший крок до політичних структур цієї організації, яка є наріжним каменем структури європейської безпеки. Інтеграція України до європейських структур повинна супроводжуватись реалізацією широкої програми заходів з метою якнайшвидшого входження в європейський соціокультурний простір, а також відкритістю країни не тільки до економічних, але й до культурних та інформаційних інвестицій, що передбачає цілеспрямоване формування в масовій свідомості універсальних євроатлантичних цінностей і соціо-культурних орієнтацій.

2. Політика активного нейтралітету . Найбільш раціональною та ефективною щодо реалізації власних національних інтересів політикою України є послідовна імплементація в життя стратегії "активного нейтралітету" , який на відміну від політики "самопрого лошеного нейтралітету" (що має здебільшого пасивний характер) передбачає статус, подібний до такого, що його має Швеція у відносинах з європейськими структурами безпеки. За такої стратегії формально нейтральна Україна поступово і планомірно підвищить рівень своєї кооперації з НАТО в рамках Ради євроатлантичного партнерства, програми "Партнерство заради миру" і відносин "особливого партнерства".

Україні важливо активізувати дипломатичні зусилля з метою сформувати на Заході стійкі переконання в тому, що відсутність можливості безпосередньо увійти до НАТО здатна завдати чималої політичної шкоди нашій державі й у перспективі може підірвати тут реформаторський процес. На думку авторів, Північноатлантичному Альянсу після оголошення прийому нових членів (Польща, Угорщина, Чехія) мало б сенс відкрито визначити можливих кандидатів "другої хвилі", зокрема з-поміж країн Центральної Європи, що в тій чи іншій формі висловлюють таке бажання.

Необхідно сприяти активізації зовнішньополітичного мислення політичних еліт країн - членів НАТО в напрямку грунтовнішого аналізу труднощів і перешкод, що виникають у зв'язку з можливою перспективою членства країн Центральної Європи (включаючи Україну) в Альянсі. Має бути враховано, що поодинці ці країни можуть не справитися з вирішенням численних проблем, що постають перед ними на цьому шляху, а отже, держави НАТО могли б ужити важливі превентивні заходи з метою вироблення особливих стратегічних курсів щодо кожної країни - потенційного члена Альянсу.3. Зміцнення і розвиток стратегічного партнерства із США. Сьогодні ця країна - єдина у світі наддержава, яка реально здатна здійснювати і здійснює багатосторонній прямий і непрямий вплив на Україну. США стають головним чинником і гарантом процесів інтеграції України до євроатлантичної спільноти. Стратегічне партнерство із США має стати головним пріоритетом зовнішньої політики України.Завдяки унікальним можливостям і ролі США це не тільки не буде суперечити генеральній лінії України на сильну регіональну політику, а й сприятиме їй. Рівень та інтенсивність співробітництва України із США та державами Західної Європи є інтегральним показником наявності чи відсутності в Україні політичної волі продовжувати курс на європейську інтеграцію, проводити економічні й політичні реформи, впроваджувати в життя демократичні норми та принципи.