Механізми взаєморозуміння та їх формування у процесі підготовки психологів-практиків

Практикуючий психолог має безоцінно сприймати клієнта, орієнтуватися не на власні моральні уявлення,стереотипи світосприймання й поведінки, а на систему цінностей клієнта. Феномен “приєднання” до позиції клієнта створює атмосферу довіри, забезпечує продуктивність надання кваліфікованої психологічної допомоги.

Культура спілкування психолога передбачає вміння використовувати різноманітні засоби й методи впливу на клієнта,адекватно сприймати й розуміти його, налагоджувати ефективну взаємодію, орієнтуватися на партнера як рівноправного суб’єкта спілкування. Справжня культура спілкування – це й знання про наявні стереотипи взаємодії (6,С.243). Спілкування передбачає взаєморозуміння між його учасниками, яке базується на взаємосприйманні, зіставленні, інтерпретації особистісних характеристик поведінки. Все це становить зміст перцептивної сторони спілкування. Термін “соціальна перцепція” був запропонований Дж.Брунером. У загальному вигляді він означає формування у свідомості людини образу іншого. Дослідження соціальної перцепції зосереджені на вивченнні двох блоків проблем: аналізові особливостей суб’єкта й об’єкта міжособистісного сприймання й аналізові його механізмів. Соціальна перцепція є передусім пізнавальним процесом. Невід’ємною частиною будь-якого соціально-перцептивного процесу є емоційно-мотиваційний та поведінковий аспекти життєдіяльності особистості (9,С.95).Зміст поняття ”соціальна перцепція” включає сприймання не тільки фізичних властивостей об’єкта, а також його внутрішніх характеристик: намірів, думок, здібностей, емоцій, установок, цінностей тощо. Передбачає інтерпретацію та оцінку на цій підставі вчинків іншої людини, розуміння її як особистості. Виходячи з цього, виокремлюють дві стадії міжособистісного розуміння-стадії конкретно- чуттєвого та абстрактно-логічного відображення. Сутність інтерпретації, яка відбувається на стадії абстрактно-логічного відображення, полягає в поєднанні сприйнятих елементів-ознак зовнішності із семантичним змістом досвіду та знань суб’єкта.

Процес інтерпретації має переважно оцінний характер. Акт оцінки входить у структуру пізнавальних процесів, результатом яких є образ-уявлення про іншу людину. Образ-уявлення усвідомлюється як певне враження, вербалізується в поняття, на основі яких виникає судження як психологічна інтерпретація (10,С.486-487).В оцінці відображене ставлення суб’єкта до іншої людини. Б.Ф.Ломов зазначає, що термін “ставлення” передбачає не скільки об’єктивний зв’язок особистості з її оточенням, а в першу чергу, її суб’єктивну позицію в цьому оточенні (11,С.326). Такий інтегральний характер ставлень особистості розроблений в працях В.Н.Мясищева, Д.Н.Узнадзе, О.М.Леонтьєва та інших вчених.

Особистість відображає реальність характерним для неї чином. В суб’єктивному ставленні представлена соціальна позиція конкретної людини, її потреби, установки, погляди та ін. Природно в ставлення особистості ”вплітаються” емоції. Саме вони є невід’ємною частиною всієї сфери ставлень людини, надають її структурі індивідуальної своєрідності. Характерним для ставлень є відносна стійкість, що дозволяє говорити про їх особливості: активність, об’єм, співвідношення компонентів (свідомого, несвідомого, раціонального та ірраціонального) та ін. (12). Саме об’єктивністю пояснюється розбіжність в оцінках, судженнях різних людей стосовно одних і тих же феноменів. Як слушно зазначає О.О.Бодальов, від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, оцінюють можливості один одного, багато в чому залежить характер і результати їхньої взаємодії. Це свідчить про те, що соціальна перцепція виконує функцію регулятора спілкування (13). Вибір людиною тієї чи іншої лінії поведінки в кожній конкретній ситуації передбачає сприймання та оцінку головних її елементів: партнера, самого себе і ситуації контексту загалом. Таке діагностування наявної ситуації через оцінку стану її головних елементів утворює найсуттєвіший результат соціальної перцепції (9,С.95).

Однією з ознак міжособистісного розуміння є його адекватність, яка передбачає точність і об’єктивність відображення психічного образу іншої людини. Адекватність сприймання у професійній діяльності психолога є основою психодіагностики й успіху психокорекції. Розуміння часто ускладнюється дефіцитом інформації, який обумовлює каузальну атрибуцію. Цей феномен є своєрідним засобом інтерпретації та оцінки суб’єктом інших на основі буденного, житєйського досвіду. Каузальна атрибуція передбачає заповнення інформаційних прогалин шляхом характеристик, причин поведінки на основі минулого досвіду.До зниження точності міжособистісного сприймання та розуміння іншого призводить явище стереотипізації. Воно обумовлює спрощення процесу пізнання іншої людини або упередження у її сприйманні. Стереотипізація пов’язана з приписуванням психологічних рис, так званих “оцінних стреотипів” (10,С.489) суб’єкту, на основі його приналежності до певної соціальної спільноти, визначення його соціального статусу, ролі та ін. На чуттєвому й логічному рівнях виникає установка на подальшу фіксацію в людині певних властивостей. Цікаві експериментальні дослідження про регулюючий вплив установки на процес відображення і взаємодії представлені в роботах О.О.Бодальова. В процесі міжособистісного сприймання на грунті стереотипізації виникають ефекти ореолу, первинності, новизни. Вони призводять до схематизму, спрощеності людського сприймання.