Рефлексія як структурний компонент моделі ефективного консультанта

Рефлексія як структурний компонент моделі ефективного консультанта

Аналіз літератури з практичної психології засвідчує, що проблема ефективності психологічного впливу обговорюється сьогодні дуже активно. Не останнє місце при цьому відводиться і питанню про те, якою мірою консультант визначає результат психологічної допомоги і, наскільки від нього залежить кінцевий ефект процесу консультування – продуктивна зміна особистості клієнта. Цілком зрозуміло, що ефективність діяльності консультанта визначається його особистісними якостями, професійними знаннями і спеціальними навчаннями, специфіка яких зумовлюється тією теоретичною парадигмою, в руслі якої працює спеціаліст. “Знання можна отримати з книг чи лекції, навички набуваються в процесі роботи, але їх цінність обмежена без удосконалення особистості психотерапевта. Психотерапія стає ремеслом, вимощеним добрими намірами, якщо її не піднімають на професійний рівень відповідні якості особистості психотерапевта” (M.Balint, E. Balint). По суті, особистість консультанта є основним засобом, який стимулює вдосконалення особистості клієнта.

Які ж якості повинні бути притаманні особистості психолога, аби найбільшою мірою забезпечити успіх консультативного процесу? Варто відзначити, що досліджень у цій галузі досить багато, проте однозначної відповіді немає. Різні дослідники виділяють різні особливості, які, на їхню думку, необхідні консультанту не лише для того, щоб надавати допомогу, а й сприяти зміні і самовдосконаленню іншої людини. Серед таких якостей найчастіше вказують довіру до людини, проникливість, саморозуміння, відсутність упередженого ставлення, повага цінностей іншої особистості (George, Cristiani, 1990); об’єктивність, емпатію (L. Wolberg, 1994); уважність, вміння слухати, теплоту, сердечність (A. Storr, 1980); прояв глибокого інтересу до людей і терпіння у спілкуванні з ними (M. Buber, 1961). У посібнику “Основи психологічного консультування” Р. Кочюнас зробив спробу узагальнити і систематизувати ці якості і на основі цього розробив модель особистості ефективного консультанта. Так, він виділив наступні чинники, які лежать в основі такої моделі:

1.Автентичність (системна якість, яка об’єднує кілька властивостей: щирість по відношенню до клієнта, здатність бути самим собою, діяти відповідно до ситуації).

2.Відкритість власному досвіду (щирість у сприйнятті власних почуттів).

3.Розвиток самопізнання (реалістичне ставлення до себе, адекватна самооцінка).

4.Сила особистості та ідентичність (наявність власної системи цінностей і чіткої внутрішньої позиції).

5.Толерантність до невизначеності (впевненість в собі у невизначених ситуаціях, здатність до ризику).

6.Прийняття особистої відповідальності (усвідомлення відповідальності за власні дії у консультативних ситуаціях).

7.Глибина стосунків з іншими людьми (безоціночне ставлення до клієнтів, вільне вираження своїх почуттів перед іншими людьми).

8.Постановка реалістичних цілей (розуміння обмеженості своїх можливостей).

9.Емпатія (ідентифікація з іншою особою, при якій стає можливим взаєморозуміння; здатність “ввійти” у суб’єктивний світ клієнта і зрозуміти смисл різних подій у ньому). (Кочюнас Р., 1999).

Дана модель, як стверджує Кочюнас, є “рухомою”, маючи при цьому на увазі те, що кожний консультант може її доповнити. Зважаючи на це, цілком слушним є, на нашу думку, включення до запропонованої моделі рефлексії – системної якості, яка дозволяє консультанту не лише оцінити себе, свої здібності, можливості, усвідомити свої особливості, але й зрозуміти, як ці особливості сприймаються іншими людьми. Здатність до рефлексії це не просто знання чи розуміння іншої людини, це своєрідний подвійний процес “дзеркальних” відображень один одного, відтворення внутрішнього світу іншої людини, у якому присутній “образ” партнера (Андрєєва Г.М., 2000).

Сьогодні у психології та суміжних з нею галузях існують різні підходи щодо характеристики рефлексії, її специфіки, типології та функцій. У роботах відомих філософів, антропологів, гносеологів, психологів рефлексія виступає у різноманітних категоріях: як філогенетичний ступінь переходу інстинкту до думки (П. Тейяр де Шарден), як специфічний вид пізнання (В.А. Лекторський), як пояснювальний принцип організації і розвитку психічних процесів (Ж. Паже), як рівень ієрархічно організованого мислення та механізм саморозвитку особистості (І.М. Семенов, С.Ю. Степанов); як детермінанта творчого процесу (Я.О. Пономарьов, В.О. Моляко), як спосіб само здійснення “я” (О.Г.Асмолов), як механізм самосвідомості (К.О. Альбуханова – Славська), як рівень функціонування і особливий стан свідомості (Ф.Є. Василюк, M.Y. Brown), як необхідна складова соціально-психологічної компетенції (Л.А. Петровська).