Склад і структура особистості
Склад і структура особистості
Для розуміння природи особистості потрібно з'я¬сувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній пси¬хології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особис¬тості, індивідуальності, суб'єкта.
Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовля — це «чиста дошка» (tabula rasa), на якій під впливом соціуму «пишуться» ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечу¬ють у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіо¬логічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивіліза¬ції. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність но¬вонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне поняттю особини тварини.
Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині за¬датки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підва¬лини створення особистості. Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.
Якщо уявити, услід за П. Жане, неймовірне: що вна¬слідок якихось драматичних подій зникли створені людством культура, мистецтво, наука, техніка, різноманітний пред¬метний світ, інститути людської соціалізації, а маленькі діти залишилися в цих умовах без дорослих, які втілюють у своїй спільній діяльності суспільні стосунки, то розвиток індивіда за антропологічним типом припинився би, став неможли¬вим, а в кращому разі пішов шляхом, характерним для тва¬ринного світу. Зрозуміло, що про розвиток особистості в цих умовах зайве говорити.
Про це свідчать факти з життя дітей, які змалку пот¬рапили до тваринних (вовчих) зграй. Такі діти хоч і наро¬дились індивідами, але їхній розвиток був деформований у середовищі тварин. Тому ці діти не стали людьми, їх так і не вдалося повернути на шлях людського розвитку. Ці факти доводять вирішальну роль соціального оточення, культурно-історичного середовища та властивих людині засобів со¬ціалізації індивіда, творення особистості.
У стосунках з батьками, іншими людьми психіка дитини розвивається саме як психіка людини. На певному етапі постає особистість із притаманними їй соціальне зумов¬леними ознаками — вищими психічними функціями, свідо¬містю і самосвідомістю, здатністю до активного пізнання та перетворення довкілля та себе.
Особистість — це індивід із соціальна зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природнім сере¬довищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість — це об'єкт і суб'єкт історичного процесу і власного життя.
В ході свого становлення як особистості індивід посту¬пово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетво¬рення об'єктивної дійсності й самого себе.
Спочатку він сприймає — переважно як об'єкт — різно¬бічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до його народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігро¬вої, навчальної і трудової діяльності в умовах сім'ї, дошкіль¬них та шкільних установ, професійної та вищої освіти і виробництва. Одночасно створюються внутрішні психічні Новоутворення, які з дитячого віку формують власну свідому активність людини, спрямовуючи її на пізнання й пе¬ретворення об'єктивної дійсності та себе. Особистість виступає як суб'єкт діяльності та спілкування.
Розвиток особистості відбувається у конкретних суспіль¬них умовах. Особистість завжди конкретно-історична, юна — продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона — очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкі сучасності.
У процесі розвитку особистості людина оволодіває засо¬бами людської діяльності та спілкування, мовою, в неї фор¬муються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосві¬домість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та при¬родного середовища. В неї з'являється здатність до само¬вдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання. Вона всту¬пає у «суб'єкт-суб'єктні» стосунки з іншими людьми.