Рольова теорія особистості: теоретичні аспекти та практичні аплікації
Класичний період розвитку психології особистості (перша половина - друга третина ХХ століття) увінчався створенням ряду цікавих теорій особистості, що увійшли в золотий фонд історії психології, попали у відповідні підручники, хрестоматії тощо. Це передусім теорії З. Фрейда, К. Г. Юнга, А. Адлера, К. Роджерса, А. Маслоу, Е. Еріксона та інших [10, 11]. Сучасний етап характеризується бурхливим розвитком експериментальної психології особистості, передусім факторних моделей, серед яких найбільш популярною є п'ятифакторна теорія особистості [9; с. 188-189]. На цьому тлі відбуваються менш помітні процеси пошуку інтегративних підходів [5], що є відображенням інтегративних тенденцій в сучасній психотерапії, методологічною основою якої виступають теорії особистості. Останні десятиліття не відрізнялися появою значної кількості теорій особистості (за винятком, звісно, факторних підходів), а ті окремі теорії, що зараз розробляються, не отримують достатнього визнання. Так, теорія трансактного аналізу Е. Берна [1], що виникла в 60-ті роки і активно розвивається зараз, до цих пір не потрапила в "обойму" класичних теорій і не згадується в жодному з підручників по теоріям особистості.
Тим не менш, існує необхідність розробки підходів, у яких на противагу факторним моделям втілюються інтерактивні уявлення про особистість. Так, класик сучасної персонології Ром Харре висуває ідею щодо "особистості, як діалогового, міжособистого прояву, який буде зрозумілим в межах структури загальної драматургічної моделі" [12; с. 77]. В даному контексті розробка основ рольової теорії особистості вбачається цілком доречною. В ній знаходить відображення не лише методологічне узагальнення вже існуючих теорій особистості, що базуються на концепціях ролей (теорії Дж. Міда [6], Я. Морено [7], певною мірою теорії Е. Берна [1] і Дж. Келлі [4]), а й створити передумови для подальшого процесу інтеграції різних підходів до особистості на основі рольової парадигми, що може стати одним із щаблів побудови майбутньої метатеорії особистості.
Рольова теорія особистості базується на понятті локус рольового конфлікту, що визначає основну стратегію поведінки особистості в умовах рольового розвитку. Розвиток особистості залежить від двох груп факторів: 1) інтернальних, пов'язаних із задоволенням інстинктів, базових потреб і мотивів, з тенденцією актуалізації внутрішніх потенціалів; 2) екстернальних, пов'язаних з культурою, соціальними очікуваннями, інтеріоризацією соціального досвіду, умовами і стереотипами виховання. Це знайшло відображення у безлічі методологічних дискусій на тему "біологічного та соціального" в особистості, "внутрішніх та зовнішніх детермінант розвитку" тощо.
Різні фактори і їхня взаємодія розглядаються як основна тенденція і рушійна сила розвитку особистості, який можна розглядати як баланс між двома тенденціями: соціалізацією та індивідуалізацією. Рольовий розвиток, з точки зору всіх рольових теорій, є однією з найістотніших сторін розвитку особистості. В теорії Міда він розглядається здебільшого як прийняття ролі, орієнтоване на соціальні очікування (рольова соціалізація). В теорії Морено рольовий розвиток розглядається як спонтанне розгортання соматичних, психічних, соціальних і трансцендентних ролей, що стають основою для розвитку "Я" (рольова індивідуалізація). З обома тенденціями пов'язані відповідні потреби особистості: а) потреба наслідувати інших, рольове научіння; б) потреба в дії, акціональний голод, потреба в рольовій самореалізації. Ці потреби можуть вступати в суперечність, провокуючи рольовий конфлікт.
При всій розмаїтості причин рольових конфліктів, опис яких зустрічається в літературі, ці причини можна поділити на дві великі групи: об'єктивні та суб'єктивні. Перша група чинників об'єднує реальні рольові очікування, рольові норми та інші зовнішні характеристики рольової поведінки. Друга група чинників включає компоненти когнітивної структури індивіда, його уявлення про рольові очікування інших людей, Я-концепцію людини та інші внутрішні параметри. Суперечності рольової Я-концепції з рольовими очікуваннями є однім із джерел рольових конфліктів, які можуть протікати відповідно в міжособистісній і внутрішньоособистісній сферах.За нашим припущенням, суперечність між потребами в рольовому научінні і рольовій самореалізації є рушійною силою особистісного розвитку. Основною тенденцією особистості є прагнення мінімізувати рольовий конфлікт, що виникає в процесі рольового розвитку. Проте баланс між екстернальними та інтернальними тенденціями для різних людей виявляється різним, тому що для них зовнішні і внутрішній рольові конфлікти викликають різні ступені напруги. Одні особистості орієнтуються на внутрішні цінності, обираючи інтернальні стратегії поведінки, збільшуючи протиріччя між власною рольовою поведінкою і соціальними очікуваннями, провокуючи зовнішній чи міжособистісний рольовий конфлікт. Інші особистості орієнтуються на зовнішню систему цінностей і обирають екстернальну стратегію, провокуючи внутрішній чи внутрішньоособистісний рольовий конфлікт. Тенденція особистості вибирати одну із двох стратегій поведінки була названа нами локус рольового конфлікту.
Ми припустили, що ця тенденція визначається певними якостями особистості та є відносно стійкою. Для вимірювання цієї особистісної якості нами була створена тестова методика "Шкала локусу рольового конфлікту" [3], яка підтвердила дане припущення. Локус рольового конфлікту залежить від певних вроджених передумов. У маленьких дітей спостерігається різна виразність проявів негативізму і нонконформізму, що є непрямими показниками інтернальності. Однак також правомірним є твердження, що поведінка дитини залежить від того, які зі стратегій заохочувалися, а які навпаки придушувалися батьками, тобто остаточно дана якість складається з урахуванням впливу соціальних факторів.