Локус рольового конфлікту і стратегія особистісного вибору

Розвиток особистості можна розглядати як баланс між двома тенденціями: соціалізацією й індивідуалізацією. Рольовий розвиток, з точки зору всіх рольових теорій, є однією з найістотніших сторін розвитку особистості. В теорії Міда цей розвиток розглядається здебільшого як прийняття ролі, орієнтоване на соціальні очікування (рольова соціалізація). В теорії Морено рольовий розвиток розглядається як спонтанне розгортання соматичних, психічних, соціальних і трансцендентних ролей, що стають основою для розвитку "Я" (Self) (рольова індивідуалізація). З обома тенденціями пов'язані відповідні потреби особистості: а) потреба наслідувати інших, рольове научіння; б) потреба в дії, акціональний голод, потреба в рольовій самореалізації. Ці потреби можуть вступати в суперечність, провокуючи рольовий конфлікт.

Суперечність між потребами в рольовому научінні і рольовій самореалізації є рушійною силою особистісного розвитку. Основною тенденцією особистісної поведінки є тенденція мiнiмiзувати рольовий конфлікт, що виникає в процесі рольової соціалізації, при максимiзацiї задоволення потреб рольового розвитку.

Проте баланс між екстернальнимі і інтернальними тенденціями для різних людей виявляється не однаковим. Внаслідок того, що для окремих людей зовнішній і внутрішній рольові конфлікти викликають напруження різної міри, люди по-різному уникають цих двох варіантів протиріч. Одні особистості віддають перевагу орієнтації на внутрішні цінності, обираючи інтернальні стратегії поведінки в умовах рольового конфлікту. Для таких людей внутрішні протиріччя є більш стресовими, і вони прагнуть їх уникнути. При цьому вони збільшують протиріччя між власною рольовою поведінкою і соціальними очікуваннями, провокуючи зовнішній чи міжособистісний рольовий конфлікт. Інші особистості орієнтуються на зовнішню систему цінностей і обирають екстернальну стратегію, провокуючи внутрішній чи внутрішньоособистісний рольовий конфлікт. Такі люди легше переносять внутрішні протиріччя, зате міжособистісні конфлікті досить сильно їх фруструють.

Відмінність у стратегіях рольової поведінки, тобто тенденція особистості вибирати одну із двох стратегій поведінки в умовах рольового конфлікту, була названа нами локус рольового конфлікту. Всі люди відрізняються один від одного своєрідністю рольових характеристик особистості, в першу чергу, iнтернальністю чи екстернальністю рольової поведінки. Можна зробити припущення, що локус рольового конфлікту залежить від вроджених передумов. У маленьких дітей спостерігається різна вираженность проявів негативізму і нонконформізму, що є непрямими показниками iнтернальностi. Проте також правомірним є твердження, що поведінка дитини залежить від того, яка із стратегій заохочувалася, а яка, навпаки, придушувалася батьками.

Для експериментального вивчення локусу рольового конфлікту і конструювання відповідного вимірювального інструменту ми використали типові висловлювання клієнтів психологічної консультації, що зверталися з проблемами, пов'язаними з рольовими конфліктами. Запитання відбиралися за критерієм ставлення до зовнішніх чи внутрішніх чинників, що визначали рольову поведінку людини. Це повинно було забезпечити високу конструктну валідність майбутньої методики, тобто відповідність досліджуваного психологічного конструкту теоретичній гіпотезі про природу вимірюваної змінної. Ці твердження склали 46 пунктів попереднього варіанту опитувальника, які треба було оцінити за степенем згоди за допомогою 5-балльной шкали. Після обробки результатів за допомогою кореляційного аналізу, що мала на меті підвищення внутрішньої узгодженості і надійності тесту, було складено остаточний варіант опитувальника "Локус рольового конфлікту" з 24 тверджень:

1.Якщо мене просять щось зробити, то в перший момент мені важко відмовитись, навіть якщо це мені не вигідно.

2.Я звичайно легко можу сказати людині про те, що мені в ній щось не подобається.

3.Я вважаю, що можна легко порушувати нерозумні правила, якщо це не шкодить оточуючим.

4.Я легко можу відмовитись від виконання якихось обов'язків, якщо вони мені не до душі.

5.Мені звичайно важко відмовляти людям.

6.В громадському транспорті мені легше самому терпіти незручності, ніж завдати їх іншим.

7.Мені дуже важко виступити з критикою на адресу чиєїсь роботи.