Основні поняття психології

Знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей має винятково важливе значення в житті та діяльності людини для керування психічним розвитком і діяльністю особистості.Отже, психологічні явища – це суб’єктивні переживання, тобто елементи внутрішнього досвіду суб’єкта.

Психологічні факти – це об’єктивні обставини, що виявляються у поведінці, тілесних процесах, продуктах діяльності мислення, соціально-культурних явищах і т. д.

Для того, щоб зрозуміти особливості психології, необхідно відокремити власне сферу психологічних досліджень і визначити методи, які використовує психологія.

Об’єкт психології – це певні прояви об’єктивного або суб’єктивного світу людини.

Предмет психології – це результат теоретичного абстрагування на основі принципів, за якими виділяються закономірності розвитку досліджуваного об’єкта.

У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об’єктивної дійсності в мозку розвивалася залежно від умов життя того чи іншого виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищим рівнем її розвитку є властива людині свідомість. Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним способом буття людини і трудовою діяльністю, що спричинила її розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки. Поряд з біологічними її мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникли вищі, «духовні» мотиви та потреби, вищі форми поведінки, які за садово зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосереднього впливу середовища. Поряд з двома джерелами поведінки – спадково закріпленою програмою та власним досвідом індивіда – виникло третє джерело, що формує людську діяльність, - трансляція та засвоєння суспільного досвіду. У задоволенні цієї важливої соціальної проблеми одним з вирішальних чинників була мова, що стала формою існування свідомості.

Характерними особливостями і структурними компонентами свідомості є

•Знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Рівень свідомості безпосередньо залежить від рівня засвоєння знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного розвитку в людини розвинулася потреба в знаннях, яка є найважливішою її спонукою, мотивом пізнавальної діяльності.

•Виокремлення людиною себе у предметному світі як суб’єкта пізнання, розрізнення суб’єкта «Я» та об’єкта «не Я», протиставлення себе як особистості іншому об’єктивному світові. Характерним щодо цього є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей.

•Цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригування власних дій, їх перебудові, у змісті стратегії і тактики, якщо цього потребують обставини.

•Ставлення особистості до об’єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Ставлення особистості до оточення виявляється в оцінюванні та самокритиці, в яких важливу роль відіграває емоційно-вольова сфера діяльності.

Вивчаючи форми психічної діяльності, треба зважити на те, що психічне життя, свідомість та діяльність особистості завжди постають в єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, її різноманітність пізнавальних, емоційних та вольових реакціях, ставленні до інших і до самої себе. Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісна система. Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом центральної нервової системи – корою великих півкуль головного мозку, яка інтегрує діяльність організму й керує нею.

Із розвитком психології як науки, з використанням психологічних знань у найрізноманітніших сферах людської діяльності певні галузі цих знань поступово виокремились і стали самостійними. Розрізняють психологію:

•Загальну;