Фрейдизм в Україні
Викладаючи думку Фрейда про те, що потяг до смерті є загальним прин¬ципом органічного життя, Л.С.Виготський спеціально застерігав проти песимістичного та занепадницького її розуміння. Зокрема, підкреслювалося те, що концепція “потягу до смерті" спрямована безпосередньо проти віталізму. Це робилося на тій підставі, що центр уваги при дослідженні біологічної еволюції переноситься з "життєвої сили" на оточуючий організм світ. Фрейд оцінювався як учений, який дошукується остаточних базових стимулів, рушійних сил поведінки живої істоти.
Концепція Фрейда дорівнювалася до рангу відкриттів Галілея, в яких, мовляв, зроблено крок за межі досвідного знання, але не в зверхдослідне і надчуттєве, а в те, що поки не досить вивчене й освітлене. Виготський з за¬хопленням писав, що "вже саме відкриття нової Америки — країни по той бік принципу задоволення — складає колумбову заслугу Фрейда", що в цих поглядах є "глибоко матеріалістична" лінія: сили, які виводять організм зі стану біологічної консервативності, породжуються зовнішніми умовами матеріального середовища.
Психологію Фрейда за її тенденціями вважали наскрізь соціальною. Психологам-матеріалістам, які працюють в інших, сприятливіших умовах, ніж Фрейд, залишалося тільки розкрити і до кінця аргументувати ма¬теріалістичні основи його вчення.
Те, що фрейдизм знайшов співчуття серед радянських учених, пояс¬нюється переважно захопленням фактичною стороною цього вчення, од¬нобічним підкресленням тих моментів, що формально відповідали деяким положенням марксистської теорії. Існували твердження, ніби психоаналіз методологічно продовжує у психологічному напрямку історичний матеріалізм, ніби у своїх методологічних передумовах та принципових вис¬новках несвідомо відтворює положення діалектичного матеріалізму. З іншого боку, деякі радянські фрейдисти вважали, що психоаналіз сприяє визволенню людини від матеріалістичного обскурантизму минулих деся¬тиліть, тоді як марксизм спроможний з'ясувати лише ту об'єктивну форму релігійних вірувань, в якій вони фіксуються на певному щаблі суспільного розвитку. Загальнолюдське, що властиве людям в усі часи і зумовлює всі релігійні системи, розкриває саме психоаналіз.
Слід зазначити спроби українських фрейдистів аналізувати художню творчість Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка та інших письменників і митців. Ста¬ранно доводили, ніби лібідо у Шевченка фіксовано в найбільшій частині на матері, ніби матір у почуттях поета ототожнюється з Україною, набуває бо¬жественних рис та зливається з матір'ю Божою. Твердили, ніби вся творчість Шевченка відкрила для нього шлях до сублімації певних потягів, до відтоку лібідозної енергії.
Наприкінці 20-х років в Україні виявився сильний рух проти психо¬аналізу. Чим більше намагалися радянські прихильники фрейдизму синте¬зувати його з марксизмом, тим більш гостру критику мусили вони витриму¬вати. Зрозуміло, що захоплення фрейдизмом не мало і не могло мати в ра¬дянських умовах того розвитку, який він мав на Заході. Разом із тим мас¬штаби критики були досить значними. Врешті-решт було зазначено, що ме¬тод Фрейда становить повну протилежність об'єктивному методові справж¬ньої науки. Нагадували при цьому, що й сам Фрейд указував на свою спорідненість з ідеалізмом Канта і Шопенгауера. Під обстрілом опинилися й деякі західні ідеологи, які вбачали у теорії Фрейда "нове євангеліє", і де¬які соціал-демократи, для яких Фрейд "замінив" Маркса.
Характерно, що, крім введення політичного присмаку, автори ряду ста¬тей явно змішували критику психологічну і філософську, внаслідок чого виходило, ніби у Фрейда психічна діяльність визначається первинною, а зовнішній світ — чимось вторинним, похідним. Насправді ж Фрейд наполя¬гає на первинному характері "принципу задоволення" зовсім не в онто¬логічному значенні, і зовнішнє реальне середовище не утворюється, за Фрейдом, психічним апаратом "витіснення".Деякі українські вчені робили спроби розмежувати у фрейдизмі дві сто¬рони: клінічні спостереження і загальну (з надмірними екстраполяціями) теорію, яка обґрунтовувала не тільки нову індивідуальну і загальну психо¬логію, а навіть нову соціологію. Всупереч тодішній ситуації все ж припуска¬лося, що деякі фрейдистські ідеї (про несвідоме і підсвідоме, про значення статевого фактора у формуванні психіки та ін.) увійдуть до скарбниці науки. Помилкою Фрейда та його послідовників вважалася тільки абсолютизація сексуального моменту, що ніби шкодило справжньому науковому аналізові питань соціології, релігії, мистецтва, науки.
Заперечення психоаналізу стосувалося не лише його методології та "необґрунтованих екстраполяцій", а й фактичного боку психологічної теорії, методики лікування тощо. Деякі психологи зазначали, що фрейдизм не розкриває психологічних особливостей конкретної "соціально-класової" люди¬ни в умовах конкретної історичної доби. А саме конкретний аналіз відкидає думку про те, ніби над поведінкою людини тяжіє Едипів комплекс. Що ж стосується представників радянської філософської думки, то вони твердили, що у фрейдистській ідеї про деструктивну тенденцію в живих істот, про їхню потребу переходити в неживе відбились настрої буржуазного занепад¬ництва.
Полеміка довкола фрейдизму точилася гостро, що врешті-решт зайвий раз підтвердило безсумнівний вплив цього вчення на світову науку, в тому числі вітчизняну.