Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки
Щоб зрозуміти російську енергетичну геополітику, необхідно зробити короткий огляд арешту в жовтні 2003 року російського мільярдера - "олігарха" - Михайла Ходорковського і захоплення державою його гігантської нафтової групи «ЮКОС».
Ходорковського заарештували в аеропорту Новосибірська 25 жовтня 2003 року за звинуваченням російської Генпрокуратури в ухиленні від податків. Уряд Путіна заморозив акції «ЮКОС Oil» через податкові звинувачення. Потім проти «ЮКОСА» були зроблені подальші кроки, що привели до колапсу ціни акцій.
Те, що мало згадувалося в переказах західних мас-медіа, які зазвичай зображали дії путінського уряду як повернення до методів радянської пори, полягало в тому, що власне спровокувало рішучі путінські вчинки.
Ходорковського заарештували всього за чотири тижні до важливих виборів до російської Думи (нижню палату парламенту), в якій Ходорковський вмудрився купити голоси більшості, використовуючи своє величезне багатство. Контроль над Думою був першим кроком Ходорковського в його планах виставити свою кандидатуру проти Путіна на виборах президента наступного року. Перемога в Думі дозволила б йому змінити виборчий закон на свою користь, а також змінити підготовлюваний в Думі спірний "Закон про надра". Цей закон не дозволив би «ЮКОС» і іншим приватним компаніям контролювати сировинні ресурси під землею, або створювати приватні трубопроводи, незалежні від російських державних.
Ходорковського заарештували після мало згадуваної в пресі зустрічі, що відбулася не набагато раніше (14 липня) в тому ж році між ним і віце-президентом Чейні.
Після зустрічі з Чейні Ходорковський почав переговори з ExxonMobil і ChevronTexaco (колишньою фірмою Кондолізи Райс), про придбання крупної частки в «ЮКОС», за деякими відомостями від 25 до 40%. Це було задумано для отримання Ходорковським де-факто недоторканності від можливого впливу путінського уряду, за допомогою прив'язки «ЮКОС» до нафтових гігантів США, і, отже, до Вашингтона. Це також дало б Вашингтону, через нафтових гігантів США, фактичне право вето на майбутні російські нафто- і газопроводи і нафтові операції. За декілька днів до свого арешту Ходорковський приймав у себе Джорджа Буша-старшого. Вони обговорювали остаточні деталі покупки акцій «ЮКОС» американськими нафтовими компаніями.
Також незадовго до цього «ЮКОС» заявив про намір купити конкуруючу «Сибнефть» у Бориса Березовського, ще одного олігарха єльцинськой пори. «ЮКОС-Сибнефть», з її 19,5 мільярдами барелів нафти і газу, стала б тоді власником других за величиною в світі запасів нафти і газу, після ExxonMobil. «ЮКОС-Сибнефть» була б четвертою в світі з видобутку, викачуючи 2,3 мільйона барелів нафти у день. Скупка акцій «ЮКОС-Сибнефть» з боку Exxon або Chevron була б буквально енергетичним державним переворотом.
Ходорковський підтримував ряд вельми вражаючих знайомств в англо-американському істеблішменті. Він створив добродійну організацію, «Фонд Відкрита Росія», змодельовану з фонду «Відкрите Суспільство», заснованого його близьким другом Джорджем Соросом. У вибрану раду «Фонду Відкрита Росія» увійшли Генрі Кіссінджер і друг Кіссінджера, Джейкоб Лорд Ротшильд, лондонський спадкоємець сім'ї банкірів. Також увійшов до складу правління фонду і Артур Хартман, колишній американський посол в Москві.
Після арешту Ходорковського, 'Washington Post' повідомила, що російський мільярдер в ув'язненні продовжував користуватися послугами Стюарта Эйзенстата (Eizenstat) (колишнього заступника секретаря казначейства, заступника держсекретаря, заступника секретаря по комерції під час адміністрації Клінтона) для лобіювання у Вашингтоні на користь свого звільнення. Ходорковський був повністю пов'язаний з англо-американським істеблішментом.Незабаром мала місце череда скритних дестабілізацій урядів, що фінансувалися Вашингтоном, на кордонах з Росією, які підтримували близькі відношення з Москвою. Цей ряд включає "революцію троянд" в листопаді 2003 року в Грузії, яка привела до відставки Едуарда Шеварднадзе на користь молодого, що здобув освіту в США і пронатовські налаштованого президента, Михайла Саакашвілі. 37-річний Саакашвілі люб'язно погодився надати підтримку нафтопроводу Баку-Тбіліси-Джейхан, який дозволив би уникнути контролю Москви над перекачуваною Азербайджаном каспійською нафтою. США підтримували тісні зв'язки з Грузією з тих пір, як Михайло Саакашвілі прийшов до влади. Американські військові інструктори навчають грузинські війська, і Вашингтон вклав мільйони доларів в підготовку вступу Грузії до НАТО.
Услід за «революцією троянд» в Грузії «Freedom House» Вулсі, «Національний фонд на підтримку демократії», Фонд Сороса і інші НВО, підтримувані Вашингтоном, організували в листопаді 2004 року відверто зухвалу українську «помаранчеву революцію». Метою «помаранчевої революції» було встановлення проамериканського режиму в країні, стратегічно здатній перервати головні трубопровідні потоки російської нафти і газу до Західної Європи. Підтримувані Вашингтоном рухи «демократичної опозиції» в сусідній Білорусі почали також отримувати мільйони доларів з щедрої руки адміністрації Буша, як і опозиції в Киргизстані, Узбекистані і віддаленіших колишніх радянських держав, які, до речі, опинилися на шляху можливих енергетичних трубопроводів, що сполучають Китай з Росією і колишніми радянськими республіками, такими як Казахстан.