Вибори та їх роль в політичному житті

Мета статті - переконати в доцільності широко застосованої методики аналізу електоральних процесів, цінність якої полягає в тому, що вона безпосередньо спирається на теоретичну парадигму дослідження виборів - просторову модель голосування.

Основними концептуальними засадами виборчого права в Україні, що викладені в Конституції нашої держави, є:

його загальність, поширення на всіх без винятку громадян України, які мають право голосу;

його рівність, передбачення однаковості застосування до всіх виборців і будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження прав громадян України забороняються;

прямота його дії, тобто не може проголосувати замість громадянина;

його таємність.

Перелічені засади стосуються здебільшого реалізації активного виборчого права, тобто права обрати. Однак під час надзвичайно обраної кампанії точиться за найефективнішу реалізацію й пасивного виборчого права, тобто права бути обраним. Викладені концептуальні засади мають забезпечити здійснення прямого народовладдя і є виключно гуманними й демократичними, але на практиці забезпечити дію бездоганних механізмів та їх реалізації дуже важко отож Олександр Нельма зазначає: “Ми маємо намір протягнути вплив виборі в на будь-яке суспільне життя, на будь-які соціальні процеси, і маємо зважати на існування зазначеної відстані і робити висновки, виходячи з реалій життя[1]”

Вибори є не тільки формою прямого народовладдя. Вони є відокремленими людьми кращими поміж себе, виділенням еліт. Вибори є національними процесом, що формуються політичне ядро нації та визначає політичного лідера нації. Таким чином виори постають не тільки як індикатор рівня національної інтеграції. Вони безумовно, й самі певним чином вибори постають як не тільки індикатор рівня національної інтеграції. Вони безумовно самі певним чином впливають на національно-інтеграційний процес, підсилюючи або навпаки, гальмуючи його. Найбільш показовими у цьому плані є вибори народних депутатів та вибори Президента України. Що ж до місцевих виборів, то вони радше пов'язані із виконанням завдань розвитку інституту самоврядування.

Передвиборчою кампанією, як формою політичної комунікації, можна представити у вигляді схеми, яка складається з чотирьох комунікативних активів:

створення політичної партії, генерація та формування ідей у вигляді програми, заяв, звернень;

виборці віддають або не віддають свої голоси за партію чи політика на виборах;політична структура або припиняє своє існування або трансформується з урахуванням вимог, побажань та вимог виборців та політичної ситуації в цілому;

електорат підтримує або не підтримує претендента на наступних виборах.

Виборча кампанія є апогеєм політичного життя, завершенням політичного циклу в діяльності окремої політичної структури чи окремого політика . під час виборчого марафону, політична комунікація займає центральне місце у політичні й діяльності й має вирішальне значення в подальшій долі політика чи політичної структури, у розвитку політичних процесів у суспільстві. “Напередодні виборів акцент комунікації зміщується з буденної діяльності на агітацію, переконання, популяризацію, рекламу тощо, увага переноситься на ідеальну та психологічну сфери[2]”. Збільшується потік інформації, змінюються уставлені уявлення, порушується інформаційний баланс у суспільстві та когнітивний - у індивідів. У зв'язку з цим зростає психічна активність та відповідно напруження як окремих виборців, так і загалом у суспільстві. З точки зору психології політичний вибір є ключовим моментом функціонування свідомості індивіда. Проте на цю вольову дію впливають всі основні компоненти психіки і соціально-психологічні чинники. Політичний вибір розрізняють за формою (самостійний, контрольний, самостверджуючий) і за рівнем (індивідуальний, груповий). Існує 4 підходи до виявлення факторів, які визначають конкретний політичний вибір особи:

ситуаційний підхід - політичний підхід обумовлений конкретною історичною ситуацією.