Діяльність спрямована на захист політичних прав
Якщо б військові події не перешкодили цьому, то педагоги Галичини зібрали б величезну кількість прикладів упередженого відношення влади до тих, хто брав активну участь у політичному житті краю. Публікації у вчительських періодичних виданнях та листи педагогів до депутатів сейму та парламенту зі скаргами і проханнями про допомогу яскраво свідчили про це. Саме тому члени товариства ВПУВ вимагали скасування параграфу 9 крайового шкільного закону від 1873 р. Адже саме це гарантувало б педагогам, що їх не буде покарано за політичну чи культурну діяльність в громадах [38]. Проте, ні скасування вищезгаданого положення галицького крайового закону, ні прогресивного дисциплінарного законодавства народні вчителі Галичини не одержали, незважаючи на те, що вони їм були вкрай необхідні.
Відношення представників державної влади Буковини до політичної діяльності педагогів було набагато ліберальнішим і несправедливі адміністративні покарання тут були рідкістю [39]. Щоб освітяни мали гарантію і надалі, що їх не будуть карати за ті чи інші політичні погляди вчительські організації (“Українська школа”, ВОУУБ та інші) виступали за прийняття демократичного дисциплінарного закону. Саме тому 28 грудня 1903 р. законопроект, що вводив крайові та повітові дисциплінарні суди, склад яких формувався учительськими повітовими конференціями був підтриманий депутатами в сеймі. Газета Буковина з цього приводу написала: “Суддів будуть собі вибирати самі учителі і будуть мати над собою таку власть, на яку самі заслужили” [40]. Крім того законопроект гарантував педагогам захист їхніх конституційних прав. В параграфі 1 було записано, що реалізація політичних прав вчителями не може бути предметом дисциплінарного слідства. Неменш важливим було те, що із числа адміністративних покарань було вилучене таке як “службові перенесення” [41]. “Закон в справі дисциплінарного трактування учителів громадських народних шкіл” не одразу був підписаний імператором і з численними зауваженнями був повернутий до Буковинського сейму на доопрацювання. Все ж таки в результаті педагоги Буковини одержали демократичне дисциплінарне законодавство, яке захищало їх права, в тому числі й політичні [42].
Вчителі Галичини взяли активну участь у мітингах, які організовувалися в Австро-Угорщині і вимагали демократи виборчого закону до парламенту. Талановита письменниця та вчителька, активна учасниця товариства ВПУВ Марійка Підгірянка пригадує, як саме вчителі організовували віча і пояснювали суть виборчої реформи до парламенту: “ми вимагаємо таких виборчих законів, щоб усі чоловіки й жінки селяни, робітники, хоча би й найбідніші мали право віддати свій голос особисто за таку людину, яку знають, яка жиє з народом, співчуває його недолі і прагне домогтися кращого життя для нього”. Це демонструє, яку важливу роль відігравало вчительство в сільській місцевості, в доступній формі пояснюючи інколи навіть неписьменним людям, як вони можуть впливати на політичне життя суспільства [43].
Серед частини буковинських вчителів були поширені ідеї автохтонства, які з новою силою почали розповсюджуватися в краї на початку ХХ століття. Слід сказати, що керівні органи таких педагогічних організація як ВОУУБ та Товариство учителів вищих шкіл ім. Сковороди різко засудили їх, справедливо мотивуючи це тим, що не слід протиставляти українців, що живуть в різних коронних краях та державах, адже за таких переконань будувати в майбутньому власну державу чи навіть автономію в складі Австро-Угорщини буде дуже важко [44].Українські педагогічні товариства активно включилися в роборту спрямовану на реалізацію та захист своїх політичних прав, вели пропагандиську діяльність в цьому напрямку серед населення, в першу чергу сільського. Їхня громадська позиція суттєво вплинула на демократизацію суспільних процесів у державі. Тісна співпраця із українськими політичними партіями посприяла тому, аби вимоги педагогів вносилися до їхніх програмних засад і ставали предметом загальнонародного значення, на яких робився наголос під час передвиборих кампаній. Загалом українські вчителі, які прислухалися до закликів керівних органів своїх педагогічних організацій чимало зробили для підтримки під час виборів демократичних партій та їхніх депутатів, чим суттєво вплинули на збільшення українського представництва в законодавчих органах влади. Депутати, що були представниками народних вчителів могли вибороти мандат до парламенту чи сейму завдяки підтримці впливових політичних сил, проте їхня діяльність в представницьких структурах продемонструвала громадянську зрілість та виважаність і посприяла підвищенню авторитету педагогів у державі. Частково вдалими були також вимоги вчителів прийняти такі правові документи, які б унеможливили обмеження їхніх політичних прав. Отже, ряд українських педагогічних організацій (ВПУВ, ВОУУБ та інші) стали вагомими чинниками в політичному житті держави в передвоєнний період, які реально впливали на суспільні процеси.
Товариство Взаємна поміч українського вчительства 1905-1930. - Львів, 1932. - с. 38.
Товариство Взаємна поміч українського вчительства 1905-1930. - Львів, 1932. - с. 39.
Товариство Взаємна поміч українського вчительства 1905-1930. - Львів, 1932. - с. 42.
Другий краєвий з'їзд українського народного учительства в Коломиї // Учительське слово. - 1912. - ч. 2. - с. 38.