Фіскальна політика української держави

В Україні 1992-1994 рр. бюджетний дефіцит кожного року перевищував визначені урядом орієнтири. Подібне трапилося 1995 р. Запланований на цей рік дефіцит державного бюджету (на рівні 7,3% валового внутрішнього продукту) може бути збільшений до 10% (як 1994 р.). Тільки в першому півріччі 1995 р. бюджетний дефіцит становив 4,3% валового внутрішнього продукту.Неправильне прогнозування темпів розвитку України, коли замість запланованої стабілізації спостерігається протилежне - деста¬білізація, сприяє дефіциту державного бюджету. Проте головною причиною зростання бюджетного дефіциту є порушення висхідних;

принципів бюджетної політики, яких необхідно обов'язково дотриму¬ватися у кризові періоди. Подібне може повторитися 1996 р. - дефіцит державного бюджету передбачається менший, ніж 1995 р. (6%), якщо не вдасться пригальмувати падіння обсягів виробництва.

У 1995 р. планувалося, що дефіцит державного бюджету повинен бути профінансований на 3,3% за рахунок зовнішніх джерел, на 3,3% - грошової емісії та на 0,7% - випуску державних облігацій, всього - 7,3%. Складність використання першого джерела покриття дефіциту державного бюджету полягає в обов'язковому дотриманні вимог Міжнародного валютного фонду щодо темпів інфляції в Україні. На думку багатьох економістів, ці вимоги нереальні. За прогнозами фахівців з неурядових кіл, 1995 р. емісія грошей залишається основним засобом покриття державного бюджету, наслідком чого може стати подальше зростання державного боргу.

Державний борг - це сума нагромаджених за певний період бюджетних дефіцитів.

Відрізняють зовнішній і внутрішній державний борг. Зовнішній державний борг - це борг іноземним державним організаціям і окремим особам. Він покривається цінними товарами (нафтою, газом, золотом), послугами і державним майном. На 1 січня 1995 р. зовнішній борг України становив 7,5 млрд. американських доларів (переважно Росії й Туркменистану за енергоносії), а за оцінкою Міністерства економіки, до початку 2000 р. він може досягти 32-34 млрд. доларів (33% валового внутрішнього продукту) .

Внутрішній борг - це борг держави своєму населенню. Боргові зобов'язання держави мають такі форми: кредити, отримані урядом;

державні позички шляхом випуску цінних паперів від імені уряду;

інші боргові зобов'язання, гарантовані урядом. Зростання внутрішнього боргу менш негативно впливає на економіку країни порівняно зі зовнішнім боргом, оскільки тут не відбувається відпливу вітчизняних товарів і послуг за кордон у рахунок сплати боргу.

Від зростання внутрішнього боргу особливо потерпають люди з фіксованими грошовими доходами. Одночасно виплата відсотків за державним боргом збільшує доходи високозабезпечених верств населення, тому що вони володіють переважною кількістю державних зобов'язань. Однак існує негативний момент - підвищення ставок податків (як засіб сплати державного боргу) підриває дію економічних стимулів виробництва. Ці та інші причини зумовлюють потребу у зменшенні внутрішнього боргу держави перед населенням.

На жаль, в Україні поки що відсутня договірна статистична інформація стосовно величини внутрішнього боргу. Але, як засвідчують дані, він становить сотні трильйонів карбованців. Достатньо згадати лише борг держави перед населенням за вклади В.Ощадбанку, не компенсовані до цього часу. В розвинутих країнах державний борг становить від 20 до 70% валового внутрішнього продукту. В Україні він значно більший. Для боротьби зі зростанням державного боргу використовуються заходи, що позитивно впливають на зменшення дефіциту державного бюджету і на досягнення загальної фінансової стабілізації.

ВИСНОВКИ

1. Фіскальна політика побудована на використанні державних податків і урядових витрат з метою досягнення макроекономічної рівноваги. Проведення фіскальної та бюджетної політики в Україні у перехідний до ринкових відносин період ускладнюється потребами одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції.

2. У 1992-1994 рр. для фіскальної політики Української держави характерне почергове зменшення або збільшення податків, що негативно позначилося на динаміці виробництва валового внутрішнього продукту. У першій половині 90-х років недостатню ефективність мала і така складова фіскальної політики в Україні, як державні видатки, значна частина яких використовувалася на підтримку низькорентабельних виробництв. Рівень соціальних витрат значно перевищував можливості державного бюджету, що було постійним каталізатором інфляції.