Азійсько-Тихоокеанський регіон

Слід відзначити, що КНР традиційно здійснює прагматичну зовнішню політику з добре відпрацьованими методами гри на протилежності інтересів інших держав. Визнаючи зростаючий розрив між розвинутими країнами і тими, що розвиваються, Китай домагається консолідації на своїй платформі країн так званого "третього світу", зокрема тих, що раніше орієнтувались на Радянський Союз.

Підвищеному інтересу китайської сторони до України сприяють:

Ї виважена позаблокова зовнішня політика України, а, отже, зростання політичної ваги нашої держави в Європі та у світі;

Ї перманентні протиріччя між Сходом і Заходом, що примушують Пекін шукати союзників у Європі, які мають змогу зменшити ступінь протистояння;

Ї можливість координації дій у міжнародних організаціях і зокрема в ООН з метою досягнення спільних зовнішньополітич них цілей;Ї намір Пекіну мати під руками "українську карту" в двосторонніх відносинах з Росією. Існування суверенної України розглядається Пекіном як перешкода реставрації Російської імперії, а також як можливість здійснювати певний політичний тиск на Москву;

Ї перспектива ефективного використання значного економічного потенціалу України, насамперед у таких важливих галузях як машинобудування, військово-промисловий комплекс, високі технології, зокрема космічна техніка, матеріалознавство, радіаційна безпека тощо;

Ї пошуки нових ринків збуту продукції китайських підприємств, яка поки що не знаходить достатнього попиту в економічно розвинених країнах.

Нині Китай залишається одним з найбільших зовнішньоекономіч них партнерів України. Ми об'єктивно зацікавлені в розширенні торгово-економічного співробітництва з КНР, що зумовлено наявністю в Китаї великого ринку збуту продукції машинобудування, металургійної, хімічної, авіа-, суднобудівної та інших галузей.

Зі свого боку, Китай також вбачає в Україні перспективного й важливого економічного партнера. Пекін виходить з тези про взаємодоповнюваність економічних інтересів Китаю та України, що дає можливість, з одного боку, заповнити український ринок товарами народного споживання китайського виробництва, а з другого - використати українські передові технології відповідно до тих програм, які сьогодні розробляються в Китаї (ракетно-космічна, авіа- та суднобудівна тощо).

Україна розглядається Пекіном як важлива європейська держава, яка не прагнутиме до домінування або до військово-стратегічної переваги в регіоні. Китай планує використати співробітництво з Україною для забезпечення економічного й політичного проникнення КНР до регіону Східної та Центральної Європи.

Водночас українська сторона при розбудові стосунків з КНР додержується положень Комюніке про встановлення дипломатичних відносин (січень 1992 року), Спільної Київської декларації (вересень 1994 року) та Пекінської декларації про поглиблення відносин дружби і співробітництва (грудень 1995 року), у яких закладені основні принципи двосторонніх відносин у політичній, економічній та гуманітарній сферах.

Керівництвами двох країн неодноразово відзначався високий рівень і динамічний розвиток українсько-китайських відносин, яким притаманний характер взаємної довіри. Прикладом такої довіри може бути підтримка Україною позиції КНР в Комісії ООН з прав людини в 1996 році. Незважаючи на тиск з боку США та деяких країн ЄС, при вирішенні цього питання наша країна виходила з інтересів довгостро кового українсько-китайського співробітництва, що відповідає національним інтересам Української держави.

Китайська сторона також вдячна Україні за розуміння й тверде додержання принципу "одного Китаю" та визнання уряду КНР єдиним законним урядом Китаю.

Слід зазначити, що ми мали нагоду переконатися у принциповій підтримці України урядом Китаю. Зокрема йдеться про підтримку територіальної цілісності України (так зване "кримське питання"), підтримку зусиль України в міжнародних організаціях. У 1996 р. КНР підтримала переведення України з групи країн В до групи С по миротворчих операціях ООН, що значною мірою полегшило фінансовий тягар для нашої держави. Принципове значення має надання Китайською Народною Республікою гарантій ядерної безпеки Україні в грудні 1994 року.