Основні концепції демократії
По своїй природі, по задачах і функціям діяльність держави неоднорідна. Вона поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Автором концепції поділу влади» у її класичному варіанті з'явився Монтеск'є. При розробці він спирався на досвід своїх попередників: Платона, Аристотеля, Локка.У роботі «Про дух законів» Монтеск'є писали: «Коли законодавчі виконавчі сили об'єднані в тому самому чи людині органі магістратури, то воля неможлива, тому що можуть виникнути побоювання, що той самий чи монарх тиран зможе ввести тиранічні закони. Знову ж волі не може бути, якщо судова влада не розділена з законодавчої і виконавчий. Якщо вона об'єднана з законодавчою владою, життя і волі суб'єкта будуть піддані довільному контролю, суддя перетворюється в законодавця. Якщо вона об'єднана з виконавчою владою, то суддя може надходити з усією жорстокістю гнобителя.»
Цей принцип став фундаментальним Французької Декларації прав людини, прийнятої в 1879 році. У ній говориться: « будь-яке суспільство, у якому гарантії прав чи не захищений поділ влади не визначена, не має конституції взагалі».
Суть принципу поділу влади (пізніше в США це одержало назву система перевірок, утримань, балансів і противаг) полягає в тім, що існує законодавча влада (конгрес, парламент). У її компетенцію входить прийняття законодавчих актів. Існує виконавча влада в особі Президента, прем'єр-міністра, що разом з державним апаратом організує керування країною, виконання законів на території країни. І судова влада, у задачу якої входить контроль за тим, щоб ці 2 влади здійснювали свою діяльність на основі й у виконання Конституції й інших законодавчих актів. На сучасному етапі Конституції всіх країн визнали поділ влади, як основний.
Жодному з органів не належить уся державна влада в її повному обсязі. Забороняється здійснювати функції, що належать іншому органу. Але поділ влади не абсолютно. Це діючий механізм, що досягають єдності на основі узгодження і спеціальних правових процедур, передбачених у тому числі і на випадок конфлікту й екстремальних ситуацій.
Принцип поділу влади має величезне соціальне значення. У своєму ідеалі він повинний означати, що рішення, що мають велике значення для народу, не можуть бути прийняті доти, поки по цьому питанню не досягнуто згоди з боку всіх галузей влади. У противному випадку, зосереджена в одних руках влада, буде приймати тільки вигідні для себе закони, буде використовувати політичні привілеї у своїх інтересах, на шкоду інтересам народу.
Законодавча влада – вища влада в державі, тому що закони обов'язкові для усіх. Виконавча влада має великі права, у тому числі правом законодавчої ініціативи, правом вето, але її діяльність повинна бути підзаконна. Значення незалежності судової влади величезно як в інтересах держави, так і в інтересах окремої особистості. Судді повинні бути незалежні від політичних симпатій і інтриг, і повинні підкоряться тільки закону. Але принцип поділу влади не повинний означати їхнього поділу на рівні протиріччя. Владність, як основна ознака держави повинна бути єдиної і цілісний. Це єдність не дозволяє порушувати питання, яка влада важливіше? Інакше виникає ситуація, характерна для сьогоднішньої України. Боротьба влади приводять до посилення корупції, розвалу економіки, зниженню життєвого рівня народу.
Відступ від конституції, зневага до закону створюють зручну атмосферу для різного роду зловживань, сваволі і злочинів. Росте організована злочинність. Цілі райони виходять з-під контролю законів. Правоохоронні органи не можуть протистояти цим явищам, і самі виявляються ураженими деформаційними процесами. От чому формування демократичної держави зв'язано, насамперед, з верховенством закону і режимом законності, а для цього необхідно, щоб закон, у першу чергу конституція, мав значення безпосередньо діючого права. Але при усій важливості закону і законності для правової держави, воно не може бути зведено, як говорилося вище до інституційно-правового рівня. У форму закону може бути, фактично, убрані державна сваволя і тоді, як результат, правопорушуюче законодавство.
Держава, проголошуючи права і волі громадян, наділяє їх і обов'язками, тобто особистість і державу вступають у правовідносини, тобто відносини, у яких суб'єкти реалізують свої права й обов'язки. На скількох рівноправні сторони в цих відносинах, по цьому можна судити про правову державу.
Обов'язки записані в Конституції. Кожен громадянин повинний, у першу чергу, дотримувати Конституції, закони, норми права, поважати права і волі інших громадян.
Правова держава має визначені обов'язки перед своїми громадянами.