Феномен української політики – Юлія Тимошенка

Саме після статті Юлії Володимирівни в американському виданні до неї ще більше почали приглядатися політики різного рангу: адже не так і часто українські громадяни мають змогу публікуватися у впливових американських виданнях.Цікавим є і наступний факт. 31 березня 1997 року журнал “Time” повідомив, що Білл Клінтон напередодні зустрічі з президентом Росії Борисом Єльциним у Гельсінкі, отримав листа від Юлії Тимошенко. У листі Юлія Володимирівна настійливо рекомендувала президентові США у розмові зі своїм російським колегою порушити питання щодо обмеження влади російської компанії “Газпром” – однієї з найбільших у світі енергетичних монополій. Юлія Тимошенко навела чимало аргументів на користь того, що “розукрупнення російської енергетичної монополії є саме матеріалом для самміту”. Газета “День”, коментуючи подію, писала: ”Певно, що ділові інтереси компанії “Єдині енергетичні системи України”, котра постачає на ринок України природний газ саме з Росії, перебувають у певній залежності від доброї чи злої волі РАТ “Газпром”, яке не має конкурентів у своїй країні і монопольно встановлює ціни на газ. Відомо також, що питання, котре ставить Юлія Тимошенко, непокоїть вище керівництво України. Не можна виключати, що український комерсант Ю.Тимошенко звернулася за допомогою до Клінтона за власної ініціативи, захищаючи ділові інтереси компанії. Можна, однак, припустити, що лист отримав санкцію вищих посадових осіб держави. А це, в свою чергу, може бути свідченням того, що перманентні переговори України з керівництвом “Газпрому” розвиваються в украй неприємному для України контексті, що ускладнюється відсутністю особистого контакту між впливовими покровителями двох газових компаній. Лист також можна розцінити як приховане прохання України про втручання третьої сторони – могутніх США – у діалог із “Газпромом”.

Між тим конфлікт із РАТ “Газпром” виявився не по зубам українській “газовій принцесі”. Рем В'яхірєв, голова “Газпрому”, пообіцяв розібратися і вжити заходів (справедливості ради варто відмітити дипломатичний хист Юлії Тимошенко – вона зуміла полагодити конфлікт з всемогутнім В'яхірєвим і навіть, за інформацією “Независимой газеты”, зберегти з ним у подальшому дружні стосунки). Очевидно, що тиск на Юлію Тимошенко розпочався через керівництво України. У часі цей тиск співпав з черговою хвилею чисток у президентському оточенні. Цього разу у немилість до Президента потрапив увесь ”дніпропетровський клан”. Один за одним дніпропетровці позбувалися своїх крісел. Відомий анекдот про те, що історія ділиться на “допетровську, петровську і дніпропетровську”, переставав бути актуальним. Саме у цей час наближений до сімейства Тимошенків народний депутат Олександр Турчинов активізує діяльність створеної ще у 1993 році невеликої і мало кому відомої партії “Громада”. У 1994 році “Громада”, що налічувала трохи більше 1 тис. чоловік, активно підтримала кандидата у Президенти Леоніда Кучму. Згодом партія “залягла на дно”, і про її існування було відомо лише фахівцям-політологам. Юлія Тимошенко у середині 1997 року оформлює членство в “Громаді”, чим суттєво підвищує рейтинг цієї партії. Невдовзі осередки “Громади” з'являються у всіх областях України. На Юлію Тимошенко починають дивитися як на людину, що невдовзі може очолити партію. Привабливий імідж Юлії Володимирівни автоматично переноситься і на її партію.

Для того, аби зрозуміти – навіщо Юлії Тимошенко була “Громада”, варто згадати і події, що склалися довкола корпорації ЄЕСУ. Отже, з коротким проміжком у часі відбуваються гучні відставки патрона Юлії Володимирівни, прем'єр-міністра України Павла Лазаренка, генерального прокурора Геннадія Ворсінова, міністра енергетики та електрифікації Юрія Бочкарьова. На колишнього першого зама Павла Лазаренко по Дніпропетровській області Едуарда Дубініна заводять кримінальну справу. “Єдиним енергетичним системам України” повертають заставу за пакет акцій Харцизького трубного заводу. Розглядалося питання про позбавлення корпорації прав на приватизовані на пільгових умовах підприємства – численні заводи і фабрики планувалося розпродати, і на отримані гроші провести розрахунки з Росією за газ по контрактах, підписаних ЄЕСУ. На довершення всього проти Юлії Тимошенко було порушено кримінальну справу – за фактом приховування великої суми валюти під час перетину кордону (нібито Юлія Володимирівна, проходячи митний догляд у аеропорту, “забула” вказати у декларації $23 тис.).

Цілком зрозуміло, що в таких умовах Юлія Тимошенко вирішила діяти не лише в економічній, а й у політичні площині. Як слушно зауважив тодішній голова Адміністрації Президента України Євген Кушнарьов, корпорація зайнялася створенням політичного “даху” і під ним мали об'єднатися не лише ті, хто мав відношення до цієї бізнес-структури, а й ті, хто співчували Павлові Лазаренку.“Громада” була побудована на трьох складових – популізмі, значних фінансових вливаннях та опозиційній риториці. Своїми моральними попередниками партія вважала численні дореволюційні “Громади”, біля витоків яких стояли Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Михайло Драгоманов, Михайло Старицький. Головну мету своєї діяльності оновлена “Громада” вбачала у тому, аби стати “на заваді тоталітарній політиці Президента Кучми, запобігти розвиткові подій в Україні за білоруським сценарієм”. Партія заявляла, що активно співпрацюватиме з усіма колишніми прем'єрами України (насправді тісні стосунки склалися лише з П.Лазаренком). Деякий час “Громада” входила до передвиборчого блоку “Вперед, Україно!”.

Юлія Тимошенко вирішила взяти на озброєння наступальну тактику. Саме тому невдовзі об'єктами її критики стали і Президент (для якого вона вимагала імпічменту), і прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко (Тимошенко вважала, що відправляти Пустовойтенка у відставку лише на підставі справи про палац “Україна” – надто дрібно; необхідно було акцентувати на значно більших гріхах), і “партія влади” НДП (якій “газова принцеса” обіцяла “шизофренію у гострій формі”) і навіть політиків-чоловіків (у інтерв'ю “Киевским ведомостям” Ю.В. заявила: ”Проблема не в тому, що у нас мало жінок політиків, а у тому, що немає політиків-чоловіків”). Юлія Володимирівна намагалася епатувати загал, причарувати його “наївним” популізмом. Загалу це подобалося.