ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ВЛАДИ, ЇЇ ЛЕГІТИМНІСТЬ

До культурно-інформаційних ресурсів належать знання та інформація, а також засоби їх отримання та розповсюдження (заклади освіти і науки, ЗМІ, заклади культури). Деякі дослідники вважають, що XXI століття стане століттям панування інформаційних ресурсів влади.

Політико-силові ресурси – це державний апарат фізичного примусу (армія, карні органи тощо).Важливо відзначити, що і сама людина є специфічним ресурсом влади (демографічні ресурси). Людина створює всі інші ресурси влади. Людина може виступати знаряддям влади як засіб впливу на інших людей. Тобто людина може виступати і суб’єктом і об’єктом влади.

Ми визначили, що таке влада як феномен суспільного буття. Але влада може бути класифікована за такими видами: економічна, соціальна, духовно-інформаційна, примусова, політична.

Особливо цікаве питання - в чому полягає специфіка політичної влади. Визначимо ряд ознак, що її відрізняють:

легальність у використанні сили в межах держави та з боку держави;

верховенство, обов’язковість рішень політичної влади над усякими іншими;

публічність (всезагальність, позаособність). Політична влада від імені всього суспільства звертається до усіх громадян за допомогою права;

моноцентричність (наявність єдиного центру прийняття політичних рішень). Інші види влади поліцентричні;

розмаїття ресурсів політичної влади.

Політична влада відрізняється від усіх інших форм суспільної влади своєю суверенністю: загальні закони і порядки поширюють її на всіх громадян; вона виносить остаточне рішення в усіх випадках; самостійно представляє громадянське суспільство у міжнародних справах. Вирішальним засобом застосування влади виступає монополія насильства як внутрішнього (право покарання), так і зовнішнього (право на війну). Для політичної влади мають значення не стільки інтереси окремих осіб чи груп, скільки загальні інтереси всіх громадян суспільства.

Політична влада реалізує свої можливості у формах, протистояти яким не можуть антисоціальні тенденції і антигромадянські дії. Вона спирається на специфічні знаряддя і засоби влади: юридично-судові, адміністративні, карні, військові. Змістом політичної влади має бути прагнення до збереження суспільства від розпаду і створення умов для його розвитку.

В сучасному суспільстві простежується кумулятивний ефект – накопичення влади, що посилюється. Різні види влади мають тенденцію до взаємодії і навіть до обумовлення одна до одної.

Для того, щоб виконувати свої функції, влада повинна бути інституціалізованою, закріплена у формі політичного панування. Воно означає структурування в суспільстві відносин владування і підкорення, організаційне оформлення і закріплення розподілу управлінської праці. Звичайно, з останньою пов’язані, з одного боку, соціальні привілеї, з іншого – виконавча діяльність. Політичне панування виникає, коли влада інституюється, перетворюється в стійкі відносини. Воно пов’язане з розподілом статусних позицій в суспільстві.

Панування громадянами оцінюється по-різному. Позитивна оцінка прийняття влади населенням, визнання їм її права управляти та згода підкорюватися означає легітимність влади. Така влада характеризується як справедлива та правомірна. Вона має авторитет. Більшість населення впевнена, що існуючий порядок є найкращий з можливих для цього суспільства. Легітимність влади супроводжується наявністю консенсусу щодо основних цілей і цінностей розвитку.

Необхідно розрізняти легітимність влади та її легальність. Перше поняття носить етичний характер, друге – юридичний та етично-нейтральний. Легальною є влада, яка видає закони та має змогу їх здійснювати, але при цьому вона може бути не легітимною (наприклад, коли населення знаходиться в пасивній або активній опозиції до влади). В цьому випадку легальна влада часто вдається до примусу і насилля як по відношенню до окремих членів суспільства, так і суспільства загалом.