РЕГІОНАЛЬНІ НАПРЯМКИ Й ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНА ЄВРОПА ТА КРАЇНИ БАЛТІЇ

Продовжується скорочення збройних сил, запроваджуються системи цивільного контролю над ними. У зовнішній політиці країни регіону сповідують відданість основоположним принципам ОБСЄ та іншим нормам добросусідських відносин.

Демократичній орієнтації країн ЦЄ значною мірою сприяє підтримка західних держав і міжнародних інституцій. Перспективи майбутньо го членства у таких організаціях, як НАТО та ЄС, змушують уряди країн дотримуватися вимог цих організацій щодо реформування всіх сфер життя на принципах, прийнятих у розвинених демократичних країнах.

З іншого боку, характерною ознакою ситуації є криза загальноре гіональних інтеграційних процесів. У зв'язку з цим можна згадати млявість діяльності Вишеградської групи, насторожене ставлення до української ініціативи щодо створення зони безпеки в Центральній Європі тощо. Не дістає належної державної підтримки розвиток прикордонної кооперації. Провідні країни регіону концентрують основні політичні зусилля на західному інтеграційному напрямку, опікуючись процесами входження до НАТО та Європейського Союзу. І хоча Захід усіляко намагається досягти інтенсифікації регіонально го співробітництва, залучаючи країни ЦЄ до спільних проектів, наголошуючи на політичній важливості регіональної співпраці, це не спонукає їх започатковувати власні потужні політичні й економічні ініціативи.

У найближчій перспективі це може призвести до певної моральної ізоляції України, пріоритетність відносин з якою буде радше декларуватися, ніж отримуватиме значну матеріальну й інтелектуальну

підтримку. До того ж, під час переговорів про приєднання країн ЦЄ до Європейського Союзу, останній вимагатиме від претендентів кардинального посилення контролю (митного, візового тощо) на їхніх східних кордонах. Існує реальна, хоча й тимчасова, небезпека уповільнення (чи навіть скорочення) товарообігу та культурного обміну між країнами ЦЄ та Україною.

За цих умов ускладниться реалізація концепції європейської інтеграції України з використанням "центральноєвропейського плацдарму". І не лише тому, що пріоритети найближчих західних сусідів будуть зосереджені на інших напрямках, а й тому, що можливі "лобістські" зусилля, скажімо Польщі, щодо сприяння реалізації національних інтересів України не матимуть відповідної ваги та авторитетності серед членів євроспільноти.

Іншим негативним чинником, що перешкоджатиме активізації відносин України з країнами ЦЄ, є подальше поглиблення розриву в темпах та результативності реформаторських процесів. Перманентне відставання України від країн регіону здатне перетворитися на хронічне, внаслідок чого загалом зменшиться авторитет України як надійного та ефективного партнера.

Швидка адаптація країн ЦЄ до принципів і норм європейської спільноти ускладнить зближення України з цими державами, передусім в економічній сфері. Відсутність достатніх ресурсів унеможливить запровадження великих спільних проектів з фірмами/держава ми ЦЄ, перетворюючи Україну на другорядного партнера в реалізації регіональних ініціатив.

Динамічний розвиток держав ЦЄ при подальшому занепаді української економіки призведе й до того, що ділові кола сусідніх країн бачитимуть в Україні виключно ринок дешевої робочої сили та споживача, якого задовольняють низькоякісні дешеві товари їхнього виробництва.

Економічне відставання держави матиме негативний вплив на перспективи її політичного лідерства в регіоні. Слабка в економічному та суспільно-політичному відношенні Україна не зможе проводити активну й, головне, результативну зовнішню політику, спрямовану на реальне (а не декларативне) поглиблення регіональної інтеграції. Не кажучи вже про реалізацію таких, приміром, проектів, як представництво інтересів ЦЄ у Раді Безпеки ООН.Політика України на центральноєвропейському напрямку повинна бути спрямована у першу чергу на подолання її ізольованості від європейських інтеграційних процесів, на запобігання надобуттю нею "других ролей" у стратегічних пріоритетах країн ЦЄ. При цьому слід спиратися на зацікавленість країн Центральної Європи у стабільності їхніх східних кордонів. В економічній сфері наголос слід було б зробити на сприянні реалізації спільних підприємницьких, виробничих проектів разом з країнами регіону. Можливі також і міждержавні проекти, спрямовані на розбудову транспортної інфраструктури, мереж зв'язку тощо. У рамках регіонального співробітниц тва нового імпульсу варто було б надати ідеї створення нових "Єврорегіонів" та розширення сфери діяльності існуючих міждержавних утворень (Карпатський Єврорегіон, Єврорегіон "Буг"). Значно більше уваги слід було б приділяти процесам культурного, інформаційного, освітнього обміну з країнами ЦЄ.