КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ ЦЕНТР ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ НА УКРАЇНИ

1918р.

закриття Київської духовної академії

1920р.

передача приміщень Духовної академії штабу Дніпровської військової флотилії, а старого академічного корпусу - філії Центральної наукової бібліотеки Академії наук України

19вересня1991р.

розпорядження Голови Верховної Ради України “Про відродження Києво-Могилянської академії” на їісторичній території як незалежного вищого навчального закладу України - Університету “Києво-Могилянська Академія” /УКМА/

16жовтня1991р.

презентація відродження Києво-Могилянської академії

Так хто ж така ця Галшка Гулечівна - засновниця академії ?

Про дитинство й освіту Галшки Гулевичівни ми знаємо, здається чи не найменше. Очевидно, що дитинство Галшки пройшло серед мальовничої волинської природи. Виховувалась вона, напевно ж вдома, оскільки дівчатка до шкіл не ходили. Однак відомо, що дівчатка навчалися грамоті від вчителів, яких багаті шляхтичі наймали спеціально.

Красномовним є свідчення Павла Алепського про освіченість українських жінок того часу: "Усі вони вміють читати, знають філософію, логіку і пишуть на різні теми. Серед них є багато дівчат, більших і менших, що виховуються на те, щоб стати черницями, бо здебільшого це сироти". Дівчата ж, яких віддавали в монастирі, проходили курс наук близький до курсу Київської академії. Їм читалася також поетика. Відомо чимало жіночих віршів цього часу (Шевчук В. Дорога в тисячуроків.-К.,1990,с.163).

Мелетій Смотрицький, який в 1616 році викладав латину в Братській школі, також залишив записи про освіченість українських жінок: "К тому не тільки мужчини, але із білих голов (жінок) деякі хочуть відати глубокості письма, таємниці догмат церковних, которим личила би куделя з веретеном, аніж теє, що писано пером".Митрополит Іпатій Потій, який був ініціатором унії в Україні та вважав, що католицький порядок кращий від ортодоксального, докоряв православним, що їхні жінки вмішуються в справи церкви: "не тільки ви, але і жонки ваші церковними справують! Дивіться ж, що за порядок в церквах ваших: вже не раз і кров’ю людською обливалися, за рядом і справою тих кролевен ангельських і патріаршиць нових (Памятники полемической литературы.- Т. 1, ст. XVIII).

Хоча про освіту Галшки Гулевичівни не маємо жодних документальних свідчень, але можемо ствердити, що її турбота про школу не постала на голому місці. Вірогідно, Галшка отримала досить високу, як на той час, освіту. Про це можемо побіжно судити й з того, що зберігся її автограф, який вона зробила польською і українською мовами: "Галшка Гулевичовна Стефанова Лозчина Маршалкова Мозирська рукою власною". Твердість руки й каліграфічний почерк свідчить про те, що писати їй доводилось досить часто і робила вона це вправно. Очевидно також, що вона добре знала історію Батьківщини, за долю якої вболівала, і робила все можливе для освіти молодого покоління, виховання його на патріотичних засадах. До того ж її знайомство і співпраця з видатними вченими того часу, такими, як Мелетій Смотрицький, Ісая Копинський, Петро Сагайдачний, також свідчить про високий рівень її освіти. Вийшовши заміж за Степана Лозка, Галшка переїхала до Києва. Вірогідно Степан мав кілька будинків у самому Києві та кілька маєтків поза ним. Своїй молодій дружині Степан подарував будинок і землю на Подолі (зберігся донині, на вулиці Григорія Сковороди і входить до комплексу Києво-Могилянської академії). Саме цей будинок Галшка вирішила подарувати Київському братству для влаштування в ньому школи для дітей як шляхетських, так і міщанських.

Останнім часом наші знання про братства як самоврядні організації поповнилися новими науковими думками й узагальненнями (Пам'ятки братських шкіл на Україні, кінець ХVІ - початок ХVІІ ст. тексти і дослідження. К., Наукова думка, 1988). Якщо дослідники ХІХ - початку ХХ століть вважали братства виключно церковними організаціями, то сьогодні починають розуміти, що братства прагнули звільнитися від тенет іноземного церковного і політичного диктату й зверхності і стати органами громадського самоврядування в умовах конфесійного і політичного іноземного гноблення України. Вони вносили в науку й культуру потужний світський струмінь і були певною мірою ударом по монополії церковщини й духовенства на заняття наукою і взагалі інтелектуальною працею. Братства прагнули самостійно спрямовувати і контролювати економічне, політичне і культурне життя українців. Основну увагу вони звертали на освіту і національне виховання. Тому й найпершою турботою братств були друкарні, школи, шпиталі для бідних.