Стан розвитку теорії політичних партій та партійних систем в Україні

Проблема місця й ролі багатопартійності в загальних процесах українського державотворення досить повно аналізується в дослідженнях фонду “Українська перспектива” (Томенко М. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії. К., 1995, розділ “Партійна політика в Україні”) та Українського незалежного центру політичних досліджень (Піховшек В., Конончук С. Розвиток демократії в Україні: 1994–1996. К., 1997, розділ “Партії”). Державотворчій функції українських політичних партій в історико-політичному розрізі присвячує окреме наукове дослідження М. Томенко. Працівники Харківського державного технічного університету радіоелектроніки на чолі із М. Горлачем у 1994 році підготували в рамках вивчення курсу політології методичні рекомендації для студентів “Роль політичних партій в творенні державності України”, а В. Рубан та С. Серегіна – навчальний посібник “Політичні партії та рухи в Україні: проблеми становлення та тенденції розвитку”. Формуванню багатопартійності в Україні в контексті трансформаційних процесів у країнах пострадянського простору присвячені глави “Політології посткомунізму” за редакцією В. Полохала, монографія М. Томенка “Самоозначення України: від історії до політики” та його ж стаття “Україна посткомуністична: суперечності та перспективи соціально-політичного розвитку”, спеціальний випуск журналу “Політична думка” (1993, № 1), доповідь колишнього завідувача кафедри політології Львівського державного університету ім. І. Франка О. Семківа на ІІ Конгресі україністів. Є. Головаха займається проблемами політичної спеціалізації й соціологічного моніторингу в посткомуністичній Україні. В. Журавський, О. Кучеренко, М. Ми-хальченко досліджують процеси трансформації політичної еліти України, О. Лізунова намагається сформувати теоретичні підходи до аналізу посткомуністичних суспільств.

Чимало українських дослідників характеризують багатопартійність через дослідження партійних ідеологій та місця партій у спектрі політичних сил суспільства. Серед таких публікацій цього напрямку слід відмітити роботи О. Толпиго, Ю. Шведи, В. Рубана, М. Міщенка, Н. Досужої, Є. Болтаровича, Л. Плюща, В. Вітковського, С. Гелея, О. Оксак, М. Томенка, В. Мельниченка, В. Яблонського, В. Литвина, А. Колодій, М. Пашкова, А. Трубайчука, М. Малецького, О. Голо-буцького, В. Кулика. Наукові розвідки М. Томенка, В. Денисенка присвячені порівняно новій проблемі в українській політології – олігархічним тенденціям у політичному житті сучасної України.

Окрема група праць присвячена феномену опозиції в українському політикумі. Серед них у першу чергу слід виділити роботу Ю. Бадзя “Влада. Опозиція. Держава в Україні сьогодні”, дослідження Т. Батенка та Л. Угрин. Дана проблема була предметом окремого розгляду науково-практичної конференції “Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика”. Проблемі впливу виборчого законодавства на конфігурацію партійної системи, правовій інституалізації політичних партій присвячують свої дослідження А. Колодій, Р. Панкевич та М. Примуш; класифікації політичних партій України – А. Слюсаренко та М. Томенко, В. Базів; проблемі партійного лідерства – В. Литвин; фінансовій діяльності політичних партій – М. Примуш; партійній структуризації українського парламенту – А. Білоус, В. Базів та Л. Скочиляс; сучасним тенденціям у діяльності політичних партій України – Б. Назаренко, Ю. Кужелюк.

Нарешті, у самостійну групу можна виділити роботи, які присвячені діяльності окремих політичних партій, розстановці політичних сил в окремих регіонах України (маємо на увазі праці Т. Базюка, Є. Болтаровича, В. Ейсмонта, О. Зайцева, Ю. Киричука, М. Поповича, А. Фінька, А. Я. Свідзинського, Ю. Ключковського, В. Цимбалюка, В. Ковтуна, З. Книша, Ю. Юрова).Що ж стосується стану вивчення українськими вченими “партійних систем”, то в даній царині наукових розробок практично немає. Методологічним проблемам вивчення партійних систем присвячено ряд робіт Ю. Шведи. Окремі глави про партійні системи вміщено в навчальних посібниках А. Білоуса, В. Пічі та Б. Стеблича, у другій частині курсу лекцій з основ політичної науки за редакцією Б. Кухти, у підручнику соціології за редакцією В. Пічі, підручнику з політології за науковою редакцією А. Колодій, у статтях В. Якушика й Є. Базовкіна. Стан сучасної партійної системи України розглядається у працях Е. Пуфлера, Ю. Шведи, А. Романюка, Т. Кузьо. Одинокі спроби порівняння партійної системи України з партійними системами інших держав належать А. Дещиці, Л. Скочилясу, О. Вишняку й І. Шевелю.

З поміж праць, які стосуються розвитку багатопартійності в Україні в окрему групу потрібно виділити довідкову літературу. Серед останніх слід згадати такі довідники: “Нові політичні партії України” А. Слюсаренка й М. Томенка, “Сучасні політичні партії України” (укладено В. Яблонським), “Абетка української політики” (видано авторським колективом під керівництвом М. Томенка), “Право вибору: політичні партії та виборчі блоки. Вибори до Верховної Ради України 1998” (упорядковано М. Томенком та О. Проценком), “Партійна еліта України 2000” (видано М. Томенком та В. Олійником). Серед подібних праць особливу вагу в дослідників багатопартійності має збірник “Україна багатопартійна” (випущено в 1991 році), у якому поряд із характеристиками основних політичних партій упорядник книги О. Гарань подає також їх програми й статути.

Аналіз стану вивчення проблем багатопартійності в Україні показує, що ця робота лише розпочалась, а тому згадані дослідження українських авторів не можуть розкривати всієї широти й багатомірності цього суспільного феномена. Методологічні засади вивчення політичних партій, як і сама наука про них, знаходяться лише на етапі свого оформлення. Пояснюється це насамперед “юним віком” самого об’єкта дослідження, вимагає ґрунтовного аналізу теоретико-методологічного доробку західної теорії політичних партій, який, однак, слід зважено застосовувати при характеристиці багатопартійності в Україні.