Християнська демократія: стан та розвиток у хх столітті
Особливостями розвитку християнсько-демократичний партій після Другої світової війни виступають: а) проведення діалогу між християнськими партіями католиків і протестантів в Нідерландах, Данії, Норвегії й Швеції; б) розвиток міжнародних християнських політичних організацій в Європі й Латинській Америці; в) швидкий розвиток християнських партій в країнах Латинської Америки, за умови, що у цьому регіоні християнські партії займають більш радикальну позицію у питаннях аграрної реформи, націоналізації власності, піднесення рівня освіти й культури населення. Значний вплив на програми християнських партій цього регіону мають “теологія визволення” й ідеологія “популізму”.
Європейські християнські партії є не лише найпотужнішими і найвпливовішими серед існуючих у світі християнських партій, вони також відіграли надзвичайно важливу роль в ініціюванні інтеграційних процесів на європейському континенті після Другої світової війни. Навесні 1944 року представники християнських партій Данії, Нідерландів, Італії та Франції прийняли “Декларацію з проблем європейської співпраці”, у якій наголосили на необхідності утворення “європейського федерального устрою”. Вирішальну роль в ініціюванні й утворенні загальноєвропейських структур відіграли чільні представники християнських демократів – К. Аденауер, Р. Шуман та А. де Гаспері.
Діючі сьогодні в країнах Західної Європи християнські партії на підставі їхньої конфесійної приналежності умовно можна поділити на: а) католицькі; б) міжконфесійні або католицько-протестантські; в) протестантські християнські партії.
Таблиця 1. Електоральна підтримка християнсько-демократичних партій у
країнах Західної Європи [3].
До католицьких належать Австрійська народна партія; обидві християнські партії Бельгії; Ірландська Фіана Гаел; Італійська народна партія; Християнська соціальна народна партія Люксембургу; Християнсько-соціальний союз з Німеччини, що поширює свій вплив переважно на Баварію; Швейцарська Християнська демократична народна партія.
До міжконфесійних партій належать Християнсько-демократичне звернення (як єдина партія виникло 1980 року внаслідок об’єднання двох протестантських та однієї католицької партій); Християнсько-демократичний союз у Німеччині.До протестантських партій відносяться християнські демократи Данії, Норвегії, Швеції та Фінляндії. Остання група європейських політичних партій сформувалась найпізніше, а саме у 1958 р. – Фінська християнська унія; у 1964 р. – Союз християнських демократів Швеції, у 1970 р. – Християнська народна партія в Данії. У програмних засадах цих партій значну увагу приділено вимогам подолання негативних тенденцій, які виникли в суспільному розвитку на постіндустріальному етапі. Зокрема, Християнська народна партія Данії виникла внаслідок незадоволення громадськості процесами лібералізації стосовно проблем порнографії та абортів у країні [4, с. 49].
Першу фракцію-групу європейських християнських політичних партій сформовано в червні 1953 року в рамках Європейської спільноти вугілля та сталі (до 1975 року її вважали найпотужнішим угрупуванням). Остаточне інституційне оформлення в міжнародну політичну партію – Європейську народну партію (ЕНП) – відбулось 26 квітня 1976 року внаслідок ухвалення рішення щодо прямих виборів до Європарламенту в 1979 р. і необхідності формування наддержавної партійної фракції. Європейську народну партію розглядають як міжнародну федерацію християнських партій. Європейські християнські партії, що входять до її складу, одночасно належать до фракції цієї партії у Європарламенті. У 1989–1994 рр. фракція ЕНП у Європарламенті об’єднувала 20 політичних партій з 12-ти країн (членів Євросоюзу) і налічувала 162 депутати. У рамках IV скликання (1995–1998) до фракції ЕНП належало 173 депутати, що становило 27,6% загального складу депутатів; V скликання (1999–2004) спричинило до створення об’єднаної фракції з демократами Європи, сьогодні фракція налічує 232 депутати (26,95%) [5].
У дванадцяти зазначених нами країнах Західної Європи партії християнських демократів брали участь у створенні 200 урядових кабінетів стосовно 334-х сформованих за період 1945–1996 рр., ними було номіновано 135 прем’єр-міністрів [6, c. 179].
Християнські партії, мабуть, найпізніше, порівняно з партіями інших ідеологічних спрямувань, об’єднались у власну міжнародну організацію. Християнський Демократичний Інтернаціонал утворено 1961 року під назвою Світова унія християнських демократів (World Union of Christian Democrats – WUCD) унаслідок об’єднання Європейської християнсько-демократичної унії та Організації християнських демократів Америки. У 1982 році Світова унія християнських демократів прийняла нову назву – Християнський демократичний інтернаціонал (Christian Democratic International – CDI). Після розвалу “Берлінського муру” християнські партії, що виникли в країнах колишнього соцтабору, увійшли до Унії християнських демократів Центральної Європи [7], яка стала третьою складовою частиною Християнського демократичного інтернаціоналу.