ПРОЦЕС НАБУТТЯ УКРАЇНОЮ ЧЛЕНСТВА В НАТО

Досвід приєднання до НАТО перших двох хвиль розширення свідчить, що ефективність колективного приєднання залежить від внутрішньої єдності групи країн, що прагнуть до членства. Після завершення процедури приєднання другої хвилі членами Альянсу стануть 10 із 12 країн, які на початку 90-х pp. минулого століття почали свій шлях до НАТО (тобто всі країни Центральної та Східної Європи). Своєї черги залишаться чекати Албанія, Македонія та Хорватія. Не виключено, що згодом до них приєднаються й інші країни колишньої Югославії. Разом вони можуть утворити нову групу, яка колективними зусиллями пройде шлях, прокладений вишеградськими країнами та вільнюською групою. Однак питання про те, чи доцільно повторювати саме цей шлях «пострадянським» країнам, які, можливо, почнуть процес приєднання до НАТО, та чи доречний він для них, не має однозначної відповіді. Україні, найімовірніше, доведеться подолати свій шлях до НАТО та ЄС самостійно чи в кращому випадку - паралельно з деякими країнами Югославії, Грузією та Азербайджаном.

Україна, з урахуванням її особливостей становлення державності та економічного потенціалу, повинна виконувати ці неписані правила послідовного вступу в НАТО, а потім - у ЄС та зосередити свої зусилля на намаганні стати, у першу чергу, членом НАТО.

З урахуванням наведеного вище переліку особливостей подолання шляху до НАТО особливий інтерес для України має вивчення досвіду вступу в нього кожної з країн другої та третьої хвиль. Другою особливістю є те, що офіційне прийняття в НАТО не означає припинення реформування збройних сил країн НАТО, навпаки, воно продовжує здійснюватися в більш прискореному темпі. Україна, враховуючи досвід реформування ЗС країн у процесі підготовки та після вступу до НАТО, може заощадити час і гроші, реформуючи свої ЗС заздалегідь під стандарти Альянсу. На жаль, зараз не можна сказати, у якому році розглядатиметься питання вступу України до НАТО, але це не означає, що Україна повинна «розслаблятися». Проводячи реформування своїх ЗС заздалегідь з урахуванням досвіду вступу та перебування в НАТО країн Центрально-Східної Європи, Україна, на відміну від інших держав, зможе швидше стати «повноцінним» членом Альянсу.

Конкретними кроками в напрямку просування України на шляху набуття членства в НАТО певною мірою можна вважати постанову Верховної Ради України від 21 листопада 2002 р. за № 233-IV «Про Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО» та План дій Україна - НАТО, який був затверджений у Празі у 2002 р.

Намагання України пришвидшити отримання запрошення до НАТО було, м'яко кажучи, невдалим. Це змушує її ретельніше проаналізувати наявні перешкоди на шляху вступу в НАТО та можливі варіанти їх подолання з урахуванням досвіду набуття членства в Альянсі іншими країнами-кандидатами. Необхідно чітко відокремити бажання від дійсності та визнати, що наша країна через специфіку історичних та сучасних політичних обставин має, можливо, власний шлях до НАТО, який значно відрізняється від шляхів вступу Польщі, Литви чи інших держав. Ніщо так не шкодить будь-якій справі, як поспішність, тому

інтеграція України в розвинуту європейську спільноту, яка визначає наше майбутнє, вимагає виваженості та певного часу для вирішення існуючих проблем.

Проаналізуємо досвід набуття членства в НАТО деяких країн-кандидатів першої і другої хвилі його розширення.

Чехія. Уряд Чеської республіки 29 серпня 2001 р. схвалив керівні документи, які стосувалися реформування збройних сил Чеської республіки. Програма реформування готувалася 3,5 місяця. Для розробки програми було створено Урядовий комітет, який очолив Ярослав Скопек. Програма реформування містить аналіз поточного стану збройних сил, а також цілі та принципи розвитку чеських збройних сил протягом наступних десяти років. Комплект документів з реформи збройних сил був доступним для широкої громадськості.

Отже, Чеська республіка приступила до реформування своїх ЗС під стандарти НАТО, вже будучи фактично членом Альянсу. Як передбачається планом, реформування ЗС Чехії має бути закінчено до 2010 р. Упродовж цього часу планується поступово перейти до цілком професійних збройних сил. Реформа охоплює структуру ЗС, особовий склад, озброєння, інфраструктуру й фінансування.Метою реформи є створення збройних сил, призначених як для забезпечення національних інтересів, так і дій у рамках НАТО. Вони повинні мати сучасне озброєння, хорошу підготовку й добре обладнану інфраструктуру. Для цього збройні сили будуть істотно скорочені. Частка витрат на них протягом декількох років, які передували вступу Чехії в НАТО, підвищилася з 0,5% до 2,4% ВВП (2003 p.).

Збройні сили Чеської республіки як нового члена Альянсу природно мають потребу в більш високих темпах змін, ніж збройні сили «старих» держав - членів НАТО. З цих причин було б помилковим стверджувати, що реформа може бути реалізована на старій фінансовій базі. Якщо відповідний рівень асигнування не буде забезпечений, то реформування буде скоректовано в бік скорочення числа й обсягу запланованих заходів. Прогноз витрат Міністерства оборони до 2010 р. базується на прогнозі зростання економіки, підготовленому