Н.Макіавеллі – засновник нової світової науки
Мрії гуманістів про швидке настання „золотого віку” не виправдилися. Реальність була іншою. Постійні війни, контрреформація, зміцнення централізованої феодальної влади, експансія іноземного панування – ознаки тодішнього життя. в тодішній Італії не знайшлося сили, яка б створила національну монархію, як це сталося в Франції і Англії. Саме в цей час виникло вчення Н.Макіавеллі (1469-1527 рр.).
Сам мислитель народився у Флоренції в збіднілій аристократичній сім‘ї. Він не зміг отримати університетської освіти, але дякуючи сумлінній праці в галузі самоосвіти досяг значних успіхів. Маючи добрий рівень знань Н.Макіавеллі пощастило отримати досить високі державні посади. Так, в 1498 р. він був призначений на посаду канцлера-секретаря Ради десяти (комісії свободи і миру), що змусило його займатися військовими справами, вести ділову переписування із представниками республіки за кордоном.
За 14 років служби секретарем Н.Макіавеллі написав тисячі службових листів, донесень, велику кількість проектів законів, урядових розпоряджень, військових наказів. Неодноразово виїжджав за кордон з дипломатичними місіями.
Накопичений досвід позволив Н.Макіавеллі створити ряд оригінальних праць. Серед яких „Князь”, „Роздуми”. Читаючи ці твори сьогодні, здається, що вони були написані не 500 років тому, а вчора. Настільки ці думки актуальні і багатогранні.
Зробимо спробу дати невеличкий аналіз деяких із них. Головним стимулом поведінки людини пов‘язаний з бажанням зберегти своє майно і здобутки ще власності. У праці „Князь” Н.Макіавеллі писав, що люди швидше простять смерть батька, ніж втрату майна. Приватновласницький інтерес передує людській турботі про честь і почесті. З метою викорінення егоїзму людської природи, на його думку, необхідно ввести державну організацію як вищої сили, що змусить поставити її у вузькі межі. Звідси випливають передумови диктатури суспільного договору.
В творчості Н.Макіавеллі виявилися елементи фаталізму. На його думку кожна людина яка приходить у це життя рано чи пізно відчує могутність своєї долі. Проте могутність долі можна стримати надзвичайною могутністю.
Суть релігії Макіавеллі розглядалась як явище суспільного життя, яке підпорядковане законам виникнення, розвитку і загибелі. Не можна мислити собі суспільства без релігії, так як вона необхідна і є єдиною формою суспільної свідомості, забезпечує духовну єдність народу та держави. Ставлення до різноманітних релігій і культів визначається суто державними інтересами і суспільною користю. Н.Макіавеллі стверджував, що релігія перебуває у великій відповідальності з повсякденним життям, а це небезпечно для суспільства і держави. На його думку етичні засади християнства не є здійсненними, а тому не можуть бути сприятливими для зміцнення держави. Критикуючи християнство він звертається до релігій древніх, йому імпонували древні обряди, які супроводжувалися жорстокістю і кровопролиттям. Він доводив, що саме ця релігія відповідала інтересам зміцнення держави.
Особливу увагу Н.Макіавеллі приділяв політиці. Він зазначав, що вона має свої цілі і закони, які незалежні не лише від релігії, але і від моралі. Головним критерієм політичної діяльності, мета якої – зміцнення держави, є користь і успіх досягнення поставлених завдань. Добре не те, що сприяє зміцненню держави, політичний результат повинен досягатися будь-якими засобами. Тут можна використовувати обман, шантаж, підкуп, насилля тощо.
Головною особою у Макіавеллі – можновладець, розумний політик, який застосовує у своїй діяльності всі засоби політичної боротьби і досягає успіху. В своїй діяльності політик не повинен користуватись гуманістичними ідеями, а бути жорстким прагматиком. Його ціль одна – вивести державу на високі і міцні позиції.
Виділяючи дві форми держави – монархію і республіку Макіавеллі вказував на велике значення монархії в перехідний період. Проте перевагу віддавав республіці. Кращою він вважав таку республіку, в якій до здійснення владних повноважень одночасно покликані представники знаті і народу. Захищаючи рівність як принцип побудови держави, мислитель розумів під нею скасування всіх феодальних привілеїв, пом‘якшення майнових протиріч, які підривали суспільні устої. Тільки свобода і рівність можуть розвинути здібності людей, викликати у них повагу до спільного блага.
Ми бачимо, що мета якої прагнув досягнути Макіавеллі була прогресивною, але засоби її досягнення були різні. Ігнорувалася мораль, постановка в центр політики цинізму – все це дістало назву макіавеллізм. На практиці його теорію не тільки застосовували, але і застосовують в наш час.Саме співвідношення між вченням Н.Макіавеллі та макіавеллізмом досить складне. В соціальній дійсності макіавеллізм дістає ґрунт для існування там, де вузька соціальна база, на яку спирається влада, де політика суперечить загальнонародним інтересам. Для того, щоб запобігти макіавеллізму необхідна активна участь різних верств населення в політичному житті суспільства, демократичність і самої політики, і способу добору політиків.