Сутність, типологія і значення конфліктів в політиці

1. Сутність політичного конфлікту та його значення в політиці

Поняття „конфлікт” у вітчизняній літературі розглядалося під різними кутами зору. Спеціалісти-словесники тлумачили конфлікт як зіткнення протилежних сторін, думок, сил; серйозні розбіжності, гостру суперечку. Соціологи характеризували конфлікт як вищу стадію розвитку суперечностей в системі відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів, суспільства в цілому. Психологи розцінювали конфлікт як зіткнення протилежних цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів суб‘єктів взаємодії. Політологи додають, що мова йде про зіткнення не просте, а пов‘язане з ускладненнями та боротьбою у владних відносинах.

Раніше радянські вчені, вважаючи конфлікт вищою стадією розвитку протиріч, поділяли їх на антагоністичні, властиві „експлуататорському” ладові, та неантагоністичні, притаманні соціалістичному суспільству. І річ не тільки в тім, що „соціалістичні” конфлікти виявилися у низці випадків гострішими та „небезпечнішими” від „капіталістичних”; головна помилка полягала в положенні про можливість існування суспільства чи взагалі безконфліктного, чи з невеликою кількістю локальних конфліктів. Не заглиблюючись у критику старих підходів, неприпустимість яких для більшості сучасних дослідників є оче­видною, зупинімося на з‘ясуванні суті соціально-політичного конфлікту, його видів, істо­рії вивчення конфліктів у політичній спадщині.

Проблематика соціально-політичного конфлікту має давні традиції в історії політичної думки. Найбільший внесок у розроблення теорії конфлікту зробили Аристотель, Т. Гоббс, Н. Макіавеллі, Д. Віко, А. Токвіль, К. Маркс, М. Вебер. За всієї різноманітності підходів характерним для них є розуміння політичного конфлікту як постійно діючої фо­рми боротьби за владу в даному конкретному суспільстві. Так, Т. Гоббс у знаменитому трактаті „Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської” зна­чне місце в утворенні держави надавав конфліктному чинникові, адже природний стан су­спільства він уявляв як „війну всіх проти всіх”. При цьому Гоббс відзначав три основні причини конфлікту: суперництво, недовіру, жадобу слави. Проблематика конфліктів є ви­значальною в тлумаченні соціально-політичних явищ у наукових працях К.Парето, Е.Дюркгейма, Т.Парсонса, Р. Дарендорфа.

У сучасній літературі з історії конфлікту наукові напрями поділяють на дві великі групи залежно від того, яке місце в теоретичних побудовах займає проблема соціального конфлікту. Ці два підходи яскраво ілюструє Р.Дарендорф, сформулювавши дві системи постулатів – Т.Парсонса і власну – та зіставивши їх.

Т.Парсонс: 1) кожне суспільство – відносно стійка й стабільна культура; 2) кож­не суспільство – добре інтегрована структура; 3) кожний елемент суспільства має певну функцію, тобто щось вкладає для підтримки стійкої системи; 4) функціонування соціаль­ної структури спирається на ціннісний консенсус членів суспільства, який забезпечує стабільність та інтеграцію.

Р.Дарендорф: 1) кожне суспільство змінюється в кожній сво­їй, точці, соціальні зміни – постійні та наявні скрізь; 2) кожне суспільство в кожній своїй точці пронизане розбіжностями й конфлікта­ми, конфлікт – постійний супутник суспільного розвитку; 3) кожний елемент суспільст­ва робить свій внесок у його дезінтеграцію та зміни; 4) кожне суспільство засноване на тому, що одні члени суспільства змушують до підпорядкування інших.

Дарендорф не вважає, що якась із зазначених позицій правильніша за інші. На його думку, пропоновані моделі „валідні”, корисні й необхідні для аналізу. Вони різняться тим, що перша наголо­шує на співробітництві, а друга – на конфлікті та змінах. Але обидва компоненти взає­модії – співробітництво і конфлікт – постійно присутні в суспільному Житті в тих чи інших поєднаннях.

До спроб раціонального осмислення природи соціального конфлікту вдавалися ще давні філософи, але вироблення власне конфліктологічних концепцій можна датувати початком XX ст. Та й ці дослідження, вперше проведені Г.Зіммелем, який запропонував термін „соціологія конфлікту”, впродовж кількох десятиліть не виходили за рамки загальнотеоретичних тлумачень і лише після другої світової війни набули прикладної спрямованості – на аналіз і розв‘язання реальних, конфліктних ситуацій. Що ж до СРСР і України, то тут конфліктологічну сферу почали серйозно освоювати лише наприкінці 80-рр.Розглядаючи сутність соціально-політичного конфлікту, ми знаходимо досить велику кількість визначень, які певним чином відрізняються і доповнюють одне одного. Так, у політологічних словниках найпоширенішим є таке трактування конфлікту: зітк­нення двох чи більше різноспрямованих сил із метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. Д.Істон твердив, що джерелом конфлікту є соціальна нерівність, яка існує в су­спільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта. Л.Саністебан вважає, що конфлікт відображає особливий тип соціальних відносин, у якому його учасники протистоять один одному з причини несумісних цілей; він може бути різної інтенсивності, частковим або радикальним, піддаватися регулюван­ню або ні. На думку Б.Краснова, конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, погля­дів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників,