Демократія, як ідеал суспільного устрою і як реальність

Така структура політичної влади дає змогу групам, які вважають, що здійснювана політика не відповідає їхнім інтересам, домагатися обговорення їхніх проблем з мстою перегляду і прийняття відповідних політичних рішень. Держава за цих умов покликана тільки узгоджувати інтереси різних груп населення, забезпечувати їм вільну політичну конкуренцію.

Вважається, що широке залучення освічених громадян до політичного процесу, децентралізація і контроль над прийняттям важливіших рішень поліпшать перспективу досягнення дійсної свободи і рівності або хоча б примирять іманентні суперечності цих понять у теорії і на практиці. І це природно, оскільки демократія можлива лише за умови, що громадяни колективно формують політичні альтернативи, а не просто реагують на політику, визначену без їхньої участі.

Отже, йдеться про вірність центральній ідеї ліберальної демократії — здатності простих людей управляти собою. Згідно з теорією партисипітарної демократії, той, хто обраний до представницьких органів, повинен виражати не свої думки з тих чи інших питань політики, а думки людей, які його обрали.

Оскільки усвідомлюється неможливість у нинішніх умовах переходу до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації, в якій би поєднувалися елементи прямої демократії з представницькою. Мається на увазі, що демократія участі повинна бути організована як "пірамідальна система" з прямою демократією в основі і демократією делегатів на кожному рівні вище від основи (К. Макферсон). Висловлюється думка про можливість виробити загальну волю на рівні робочого місця, комуни, товариства. На більш високому рівні ради делегатів повинні виступити й ролі посередників і формувати загальну волю. Лідерові пропонується обслуговувати інтереси членів організації, що висунули його, а отже, перебувати під жорстким контролем з боку громадськості. Вирішальним критерієм оцінки лідера є те, наскільки його дії сприяють досягненню кінцевої мсти суспільства (Дж. Вольф).

Однією зі спроб вийти з протиріч теорії плюралістичної демократії є сформульована Р. Далем теорія поліархії — множинності центрів влади, а отже, і елітних груп у демократичному суспільстві. Тобто мається на увазі, що замість єдиного центру суверенної влади повинна бути множинність таких центрів, жоден з яких 'не може бути повністю суверенним. Демократичною вважається система, в якій влада дисперсна на противагу владі небагатьох — диктатурі.Доктрина поліархії виходить із того, що, згідно з вимогами ліберальної демократії, консенсус і політична рівність повинні бути активними і такими, що розвиваються. Для цього кожний громадянин повинен володіти невід'ємним правом формулювати і відкрито демонструвати, кому він надає перевагу. Саме це збільшує і гарантує можливість рівності в управлінні суспільством.

Вважається, що широке залучення освічених громадян до політичного процесу, децентралізація і контроль над прийняттям важливіших рішень поліпшать перспективу досягнення дійсної свободи і рівності або хоча б примирять іманентні суперечності цих понять у теорії і на практиці. І це природно, оскільки демократія можлива лише за умови, що громадяни колективно формують політичні альтернативи, а не просто реагують на політику, визначену без їхньої участі.

Отже, йдеться про вірність центральній ідеї ліберальної демократії — здатності простих людей управляти собою. Згідно з теорією партисипітарної демократії, той, хто обраний до представницьких органів, повинен виражати не свої думки з тих чи інших питань політики, а думки людей, які його обрали.

Оскільки усвідомлюється неможливість у нинішніх умовах переходу до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації, в якій би поєднувалися елементи прямої демократії з представницькою. Мається на увазі, що демократія участі повинна бути організована як "пірамідальна система" з прямою демократією в основі і демократією делегатів на кожному рівні вище від основи (К. Макферсон). Висловлюється думка про можливість виробити загальну волю на рівні робочого місця, комуни, товариства. На більш високому рівні ради делегатів повинні виступити й ролі посередників і формувати загальну волю. Лідерові пропонується обслуговувати інтереси членів організації, що висунули його, а отже, перебувати під жорстким контролем з боку громадськості. Вирішальним критерієм оцінки лідера є те, наскільки його дії сприяють досягненню кінцевої мсти суспільства (Дж. Вольф).

Однією зі спроб вийти з протиріч теорії плюралістичної демократії є сформульована Р. Далем теорія поліархії — множинності центрів влади, а отже, і елітних груп у демократичному суспільстві. Тобто мається на увазі, що замість єдиного центру суверенної влади повинна бути множинність таких центрів, жоден з яких 'не може бути повністю суверенним. Демократичною вважається система, в якій влада дисперсна на противагу владі небагатьох — диктатурі.