Україна в концепціях і доктринах Угорщини

Тріанонський договір виявився найбільш несправедливим мирним договором Версальської системи, і не дивно, що в Угорщині не було жодної політичної сили, яка б визнала протилежне.

Угорщина повела активний пошук міжнародної підтримки для перегляду Тріанонської угоди, звертаючи увагу лише на впливові держави й сили, а українське питання, що не обіцяло віддачі, іґнорувалося. Хорті швидко знехтував національно-визвольною боротьбою України у 1919–1921 рр., і вже 1923–1924 рр. намітилося таємне зближення Угорщини з Росією задля спільного натиску проти Румунії. Це призвело до автоматичного припинення визнання де-факто місії УНР у Будапешті, яка тут діяла з 1918 до 1924 р. 1. З цього часу українське питання зійшло з порядку денного угорської політики аж до мюнхенських подій осені 1938 р. У цей період воно розглядалося лише в загальноросійському чи загальнопольському руслі. В тих же випадках, коли українська визвольна боротьба змушувала Угорщину визначитися щодо України (кінець 30-х рр.), вона займала антиукраїнські позиції, бо зміцнення українських сил суперечило прагненню Угорщини самій домагатися домінування в реґіоні.

Починаючи з 20-х років, в Угорщині сформувалася окрема політика щодо України, розгорнулося вивчення історії української нації, визвольних рухів. Особливо турбував Угорщину той факт, що українська національна ідея здобувала визнання по всій Центральній та Східній Європі, мала належну базу в Галичині, Закарпатті, і цей рух підтримували Німеччина та Австрія. У міжвоєнний період на Закарпатті панувала думка про Карпатський реґіон як П’ємонт української визвольної боротьби, запоруку української державності. Як ніколи до цього, угорські ірредентистські прагнення переглянути Тріанонський договір зіткнулися з українським визвольним рухом. Українська ідея ставала на шляху Угорщини в її прагненнях повернути Карпатський реґіон до історичної Угорщини.

Угорські аналітики однозначно вказували, що основною причиною падіння української держави 1918–1921 років було несприятливе міжнародне становище: проти неї активно діяли Росія, Польща, Румунія, країни Антанти.

Угорська концепція завбачувала розвиток української перспективи у бажаному для себе напрямі: оскільки Україну після падіння УНР Антанта й Росія четвертували, розділивши між союзниками (Росією, Польщею, Чехословаччиною, Румунією), надалі вони все зроблять, щоб запобігти утворенню єдиної України.

Розв’язання українського питання невигідне жодній з країн (Росії, Польщі, Угорщині, Румунії), бо кінцева мета всеукраїнського руху — об’єднання підросійської України, Галичини, Рутенії, Буковини, інших земель, що надійно утримувалися іншими державами, в єдину країну 2. Український рух, які б кольори він не прибирав, розцінювався в Угорщині не як національно-визвольний рух, а як специфічний прояв панслов’янізму, ворожий Угорщині, Польщі, Румунії. Зокрема, такі угорські політичні діячі, як І.Егрі та І.Фенчік стверджували, що цей рух у майбутньому зіткнеться з угорськими державними інтересами в Карпатах, тому Угорщина не може його підтримувати, навіть якщо українську ідею підтримують Німеччина, Австрія. «Українська держава, чи в союзі з Німеччиною, чи самостійна, означає шкоду і небезпеку для Угорщини» 3.

Особлива увага зосереджувалася на Карпатському реґіоні, що завжди був природним і політичним бар’єром для захисту інтересів Угорщини та Польщі від панславізму Росії.Проведені Чехією у 1924–1926 рр. земельна, адміністративна, шкільна та релігійна реформи на Закарпатті остаточно підірвали панування угорських землевласників, угорської культури, мови, католицизму, натомість посилився процес відродження української нації. Завдяки українізації краю переважна більшість із 400 тис. карпатських русинів усвідомила свою належність до єдиної української нації, мови, культури. Це була видатна подія після тисячолітнього панування угорської святоштефанської ідеї. Проукраїнські реформи Чехії в Русинському краї викликали заперечення з боку Угорщини, бо справді мали антиугорське спрямування. Називаючи українізацію краю більшовизацією, Угорщина пропаґувала на міжнародній арені переконання, що Чехословаччина своїми реформами сприяє поширенню більшовизму, російського панславізму в Центральній Європі.

Найбільшого удару по угорських інтересах у Карпатському реґіоні завдали аґрарна і шкільна реформи 1924– 1925 рр. Великі угорські землеволодіння (понад 1,6 млн. га землі) були передані в руки словаків та русинів, які масово спустилися з гір і розселилися на рівнині поміж угорців. Запровадження переважно українських і русинських шкіл у краї (питома вага зросла з 14% до 74%) перетворило закарпатців у свідомих українців, які пройнялися інтересами створення української держави, тоді як проугорські сили в кінці 30-х рр. втратили провідну роль. Політичні кола Угорщини не випадково вдалися до активного протистояння, що стало «одним із найголовніших зовнішньополітичних завдань» 4, удосконалювали свою політику в українському питанні.