Політичний портрет Джона Кеннеді
В конце 1963, готовясь к предстоящему году выборов, президент начал серию поездок по стране. 22 ноября во время проезда через Даллас (шт. Техас) он был смертельно ранен. Полиция арестовала 24-летнего Л.Освальда, бывшего морского пехотинца, который проживал какое-то время в СССР и по возвращении в США установил тесные контакты с крайне правыми и мафиозными кругами Нового Орлеана, одновременно выдавая себя за «левого». Через два дня после ареста Освальд был застрелен Дж.Руби, владельцем далласского ночного клуба, имевшим давние связи с преступным миром. Вице-президент Джонсон, после убийства Кеннеди принявший президентскую присягу, назначил комиссию во главе с председателем Верховного суда Э.Уорреном для расследования преступления. Комиссия, опубликовавшая 27 сентября 1964 свой доклад, пришла к выводу, что Кеннеди был убит Освальдом.
Протиріччя у зовнішньополітичному курсі
президента Дж. Кеннеді.
Найважливішою складовою час¬тиною своєї діяльності 35-ий президент США вважав зовнішню політику. Він підрахував, що 80 відсотків проблем, які йому довелося розв'язувати, були зовнішньополітичними. Саме у цій царині він мав можливість прояви¬ти свою волю і талант, адже ні конгрес, ні конституція не ставили тут особливих бар'єрів.
До того ж короткочасний період його президентства збігся з низкою криз та конфліктів. А усвідомлення того, що СРСР змусив Сполучені Штати вдатися до "глобальної оборони'', породжувало необхідність демонструвати волю, твердість та силу, а також підвищену потребу в здобути міжнародно-політичного престижу. Цілком усвідомлював Дж.Кеннеді і небезпеку для людства, яку несли атомна та воднева бомби. Вдаючись іноді до гострої ри¬торики на практиці, він діяв обережно, на мінімальному рівні прагнув стри¬мати ризик ескалації.
«Звернення» нового президента до нації засвідчило його готовність продовжувати попередній зовнішньополітичний курс США. Щоправда, Дж.Кеннеді, більше ніж інші американські політики, відчував межі реаль¬них можливостей і намагався не порушувати їх. Через таку двоїстість зов¬нішня політика 35-го президента США мала досить своєрідний характер. Вона характеризується переплетінням двох тенденцій: з одного боку, нагнітан¬ням військової противаги, прикладом чого може слугувати співучасть в інтер¬венції проти Куби на Плайя-Хірон у квітні 1961 року; з другого, повернен¬ням до реалістичної лінії, спрямованої на відповідне послаблення міжна¬родної напруги, а саме: заміною попередніх зовнішньополітичних прин¬ципів новою стратегічною доктиною «гнучкого реагування» на зміни у світі, визнанням необхідності (щоправда, далеко не всіма американськими пол¬ітиками) мирного розв'язання міжнародних проблем, зрушень у радянсько-американських відносинах.
Піднесення національно-визвольного руху у країнах третього світу примусило адміністрацію Кеннеді розглядати цей регіон як пріоритетний. «Великим полем битви на захист і поширення свободи сьогодні є Азія, Ла¬тинська Америка і Близький Схід, землі народів, що пробуджуються», - зая¬вив президенту посланні конгресові 22 травня 1961 року. 35-й американсь¬кий президент не мав гадки залишати звільнені від колоніального панування регіони на поталу іншим впливам. Кидаючи погляд у майбутнє, він вважав «третій світ» власним «полем бою» в конфлікті між диктатурою та демокра¬тією: було розроблено стратегію допомоги, що ставила за мету модерніза¬цію країн, які розвиваються, по-американському. В період правління Кен¬неді стратегія «модернізації» дістала новий імпульс. Відповідні тактичні зміни відбулися в дипломатичних, політичних і культурних стосунках США із де-колонізованими країнами. Новий, більш гнучкий і «ліберальний» режим до¬помоги в ім'я «модернізації» став невід'ємною частиною «нових рубежів», якії її передбачав здійснення соціально-економічних реформ у країнах «тре¬тього світу» з тим, щоб утримати їх в орбіті США та ізолювати від комуні¬стичного впливу.Ще до обрання на посаду президента радники Дж.Кеннеді багато гово¬рили про необхідність запровадження нової латиноамериканської політики, спрямованої передовсім на реалізацію соціально-економічних реформ у цих країнах з метою подолання їхньої відсталості та бідносі і. Цю концепцію під назвою «Союз заради прогресу» Дж.Кеннеді оприлюднив 13 березня 1961 року у Білому домі перед латиноамериканськими дипломатами та членами конгресу, а як програму її було затверджено на спеціальній сесії Організації американських держав (ОАД) у серпні того ж року (після провалу висадки на Плайя-Хірон).
Програма «Союз заради прогресу» (як аналог європейського плану Маршалла) передбачала фінансову допомогу Сполучених Штатів латиноа¬мериканським країнам, її розмір: по 2 млрд.доларів (1,1 млрд. — урядова до¬помога; 0,9 млрд. - приватні капіталовкладення і позики міжнародних фінан¬сових організацій) щороку упродовж 10 років. Країни регіону зобов'язува¬лися натомість подавати на схвалення ОАД свої плани економічного та соц¬іального розвитку та дотримуватися низки показників: домагатися темпів зростання економіки в 2,5 відсотка в рік, здійснити демократичні реформи тощо. Безперечно, що «Союз заради прогресу» був викликаний до життя революцією на Кубі та прагненням загальмувати її поширення в регіоні. Водночас американська дипломатія часів Дж.Кеннеді застосовувала більш розмаїті та гнучкі методи співпраці з країнами «третього світу»: розробля¬лися та запроваджувалися не лише різноманітні програми економічної, тех¬нічної та військової допомоги, а й такі нововведення як програми «корпус миру», «продовольство для справи миру», їх з ентузіазмом зустріла молодь США. «Корпус миру» - це організація добровольців, які з власної волі виру¬шали у відсталі країни, де працювали у сфері економіки, освіти, медицини тощо. Щоправда, ініційовані Дж.Кеннеді фінансові та кадрові програми до¬помоги країнам, що розвиваються, через їхні колосальні потреби не змогли суттєво вплинути на ситуацію. Проте його новації спричинили усвідомлен¬ня Америкою, як, зрештою, і Європою, існування такої глобальної пробле¬ми як «третій світ».