Політичний та соціально психологічний портрет: Індіра Ганді

Якщо політичного діяча можна виховати, готуючи його до складного поприща влади ще з пеленок, то дочка відомого в країні адвоката Джавахарлала Нерл, мабуть, найбільш яскравий тому приклад.

Молодий чоловік приєднався до боротьби за незалежність Індії проти англійців задовго до народження дочки, і все його життя і життя рідних і близьких з цієї миті підкорилось небезпечному розкладу політичного діяча. Дружина його, яку звали Камала, у міру дорослішання дочки стала вірною помічницею в боротьбі чоловіка і свекра.

За індійськими традиціями жінка народжує дитину в домі матері, однак сім’я Неру поступила всупереч звичаям. Дівчинка з’явилася на світ 19 Листопада 1917 року в Аллахабаді, в “Обителі радості” – в багатому домі діда, збудованому до того ж на священному місці. Вона отримала ім’я “Країна місяця” – Індіра – на честь своєї батьківщини.

Початок ХХ століття в Індії відзначався небувалим підйомом самосвідомості. З’являються перші національні газети, формується демократична партія звільнення, яка отримала назву “конгресиської”. Батька Джавахарлала – Мотилала обирають президентом нового політичного об’єднання, а “Обитель радості” на довгі роки стає штабом індійського націоналізму. Маленька Індіра цілими днями грається у вітальні і слухає незрозумілі поки що для неї розмови про колоніалізм, про акти протесту та про громадянську непокору. Уже в 2 роки дівчинка познайомилась з “батьком нації”, незаперечним авторитетом Махатмою Ганді. Захищаючи інтереси індійців, їх промисловості він провадив політику неприйняття європейських товарів, організовуючи ткацьку справу у кожному індійському домі. Навіть найбагатших він закликав до домашнього ткацтва, мотивуючи це тим, що їхні численні прибутки йдуть від “крові і поту” бідних робітників. У вісім років, за порадою Махатма Ганді, юна Індіра організувала в рідному містечку дитячий союз по розвитку домашнього ткацтва. Його юні члени в “Обителі радості” ткали з грубої пряжі носові хустинки і гандистські “топі” – шапочки. Восьмирічна Індіра в перервах між роботою опрацьовувала ораторську майстерність, виголошуючи палкі промови перед хлопчиками і дівчатками, бавлячись в “батька і діда”.

Якби хто-небудь в ті далекі роки спробував передбачити майбутнє Індіри, то йому достатньо було б звернути увагу на один випадок з її дитинства. В один прекрасний день з будинку діда винесли всі речі, куплені колись у Європі – все, що належало цьому ненависному в родині Неру світу колонізаторів. Під вікнами склали величезне вогнище і демонстративно спалили іноземні предмети розкоші – смокінги діда, тюки шифону і дорогі відрізки чудової манчестерської шерсті. Полетіли у вогнище дорогоцінні дрібнички і лаковане взуття, циліндри і найтонша порцеляна. Тільки улюблена лондонська лялька дівчинки змогла уникнути загальної участі. Індіра з завмиранням серці до пізньої ночі слідкувала за незвичайною вакханалією, влаштованою родичами. Минуло декілька місяців, і в гості до батька приїхала багата родичка, котра не знала про нововведення в родині. Вона привезла в подарунок племінниці красиву сукню з Парижу. Камала рішуче відмовилась прийняти подарунок, пояснюючи, що Індіра також притримується поглядів батьків – носити тільки індійський одяг. Тітка не повірила матері і покликала дівчинку до себе. Коли ж та підтвердила небажання одягати іноземну сукню, жінка згарячу кинула: “Так чому ж ти, свята патріотка, не спалиш свою закордонну ляльку?”

Слова ці вразили Індіру. Наступного дня дівчинка пройшла на безлюдну терасу, де вже був приготований хмиз для маленького багаття. Вона обережно поклала свою дорогоцінну ляльку на місце “страти”, тремтячою рукою запалила вогонь і кинулась геть від страшного місця. Під вечір в Індіри піднялась висока температура, вона марила, стогнала, очі її запали. Все життя після цього Ганді не могла чути звук черкання сірника. Але перший свій вчинок істинного політичного діяча – відмовитися від всього, навіть найдорожчого – вона все таки скоїла.

Дочка Неру отримала прекрасну освіту. Батько не дивлячись на зайнятість і постійні арешти, постарався вкласти в Індіру все, що він хотів би передати сину, котрий помер, ледве прийшовши у світ. Джавахарлал написав дочці з тюрем близько двохсот листів, і яких листів! Це справжні ессе, в котрих автор викладає свої філософські погляди і політичні інструкції до дій, а також деталі біографії і глибокі душевні переживання.

В 1934 році Індіра вступила до народного університету, який створив знаменитий індійський поет Рабіндранат Тагор. Навчання за його програмами поєднувало як європейські, так і індійські традиції. Студенти багато займались мовами, світовою історією і літературою, але при цьому вони почували себе частинками єдиного колективу, зобов’язані були відвідувати дім Наставника – Рабіндраната Тагора, котрий в затишній атмосфері вів бесіди для спасіння душі.Незабаром у матері почався рецидив туберкульозу. Індіра змушена була, перервавши навчання, супроводжувати Камалу до Швейцарії. В Європі дівчина залишилась на довго. Після смерті матері в 1936 році несподівано виявилось, що вона вкрай самотня. В Індію повертатись не було для чого і куди – “Обителі радості” давно вже не існувало, батько сидів у в’язниці, а дідусь і бабуся померли. В тяжкій ситуації поруч з Індірою був молодий чоловік. Він давно вже непомітно був присутній у її житті. Допомагав їй, коли помирала мати. Він давно здружився з Джавахарлалом і виконував його доручення, він давно став незамінним в їхній родині. Молодого чоловіка звали Фероз Ганді. Може те, що він був однофамільцем Махатми Ганді також справило певний вплив на рішення Індіри. А можливо вирішальним стало те, що він не змушував дівчину страждати від приступів любовної лихоманки, не плакала вона ночами від ревнощі. Але, вочевидь, саме це і влаштовувало честолюбну дівчину. Була іще одна обставина, котра хоч і створювала певні труднощі, але при розумному підході могла обернутися як найкраще. Фероз належав до релігійної общини парсів – прихильників вогню, до якої індійська еліта ставилася з презирством. Тому Джавахарлал хоч і не виступив відкрито проти вибору дочки – прогресивні переконання не дозволяли – але не підтримували її. Зате Камала ще за життя благословила молодят. Вона добре розуміла, що наречений з рівної благородної родини навряд чи зробить щасливою сильну, схильну до самоствердження Індіру. Та й сама Індіра розуміла, що тільки з Ферозом зможе успішно жити політичним життям, побудувати кар’єру. Його особисті амбіції не заважатимуть її планам і не відбиратимуть у неї свободу на користь домашнього вогнища. Розрахунок виявився вірним. Ось чому ще раз добре подумавши, Індіра вступила до Оксфорду де на то час вчився Фероз.