Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ століття

Тенденцiї геополiтичних орiєнтацiй, вiдбитi в державнiй дiяльностi ще київських та галицьких Рюриковичiв, українських князiв, бояр i шляхти, козацьких гетьманiв, а також традицiї геополiтичної думки полiтичних дiячiв та iнтелектуалiв пiзнiшої доби — I.Мазепи, П.Орлика, І.Виговського, Ю.Немирича, Ф.Духiньського, М.Костомарова, М.Драгоманова, М.Мiхновського, Ю.Липи, С.Петлюри, Дм. Донцова, В.Липинського та багатьох iнших, включно з вiдомою пропозицiєю Руху про створення Балто-Чорноморського союзу — чекають на невiдкладний аналiз i засвоєння всього корисного. Запропонована розвiдка iнiцiює, втiм, iнший аспект геополiтичних студiй — вона ставить за мету простежити, як iдея незалежної України спiввiдноситься з традицiєю та теорiями захiдноєвропейської геополiтичної думки й вiдповiдає iдейно-теоретичним конструкцiям спiльного європейського дому. Вирiшення проблеми геополiтичної переорiєнтацiї потребує вiд наших iнтелектуальної, полiтичної та наукової елiт подолання релiктiв гетто-ментальностi 1 й вироблення україно-центричної свiтоглядної моделi, яка задаватиме систему координат проектовi подальшого розвитку країни. Беручи до уваги, що україноцентрична вiзiя свiту не протистоїть європоцентричнiй i в цiлому збiгається з нею, створення її вимагає обiзнаностi з величезним масивом європейської геополiтичної лiтератури, зокрема першої третини XX століття — перiоду, коли були закладенi пiдвалини й вiдбувся розвиток базових понять, категорiй та концепцiй цiєї галузi полiтико-фiлософської думки.

Як спадкоємцi тривалої традицiї, полiтики та вченi початку XX століття висувають низку цiкавих iдей та пропозицiй. Без огляду на те, були вони зреалiзованi чи нi, вони мали iстотний вплив на стан мiжнародних вiдносин, суспiльну думку, внутрiшньополiтичну ситуацiю у тiй чи тiй країнi тощо.

§1. Р.Челлен: Україна в Першiй свiтовiй вiйнi

Аналiзуючи 1915 р. у працi «Полiтичнi проблеми свiтової вiйни» причини, що призвели до спалаху вiйни та її можливi наслiдки, Р.Челлен зазначає, що одним з першочергових завдань вiйни має бути вирiшення проблем Схiдної Європи — вiд того, який баланс сил та конфiгурацiю кордонiв вона по собi залишить, залежатиме впродовж тривалого часу доля всiєї Європи. Характерною ознакою цiєї вiйни є вихiд на кiн свiтової iсторiї нової сили — расизму, адже Росiя вступила у вiйну пiд прапором вiдверто расистського гасла забезпечення панслов’янської расово-полiтичної єдностi. Перебiг подiй довiв, проте, що джерелом конфронтацiї в Схiднiй Європi є не расова ворожнеча мiж ґерманством та слов’янством, а зiткнення «азiйської безмежностi волi до влади» 2 вкупi зi сповiдуваним Росiєю примiтивним, «низьким» з етично-аксiологiчного погляду принципом раси та значно вищого принципу культури, розвитку, цивiлiзацiї. Расова приналежнiсть та солiдарнiсть не вiдiграють у цьому конфлiктi жодної ролi, адже нiмцi, слов’яни та фiнно-угорськi народи Європи, захищаючи високi європейськi вартостi, виступили спiльним фронтом супроти росiйської аґресiї, довiвши, що «єднiсть раси є химера» 3. Вiдчуття слов’янами приналежностi до європейської культури та намагання Росiї «перетворити панславiзм на панрусизм» 4 спонукали їх узяти участь у спiльноєвропейськiй протиросiйськiй боротьбi, чим було продемонстровано «збанкрутiлiсть панславiзму як полiтичного чинника» 5. Шведський учений викриває, що саме замасковане панславiстською пропаґандистською демагогiєю бажання приєднати захiдноукраїнськi землi було причиною вступу Росiї у вiйну, тодi як «українське питання» загалом — однiєю з головних суперечностей, що призвела до вiйни: «Ми маємо... всi пiдстави зараховувати українське питання до одного з головних мотивiв свiтової вiйни» 6.

Унаочнюючи на мапi розташування втягнутих у конфлiкт сил 7, хвилястою лiнiєю від гірла Вісли на Балтиці до Трієсту на Адриатиці, Р.Челлен маркує терени, на якi «в iм’я раси» 8 зазiхає Росiя. Іншою лінією, що відокремлює Росію від Прибалтійських країн, білоруських та українських теренів (практично до Дону), він окреслив конфiгурацiю захiдного кордону Росiї, — межу, належну — «в iм’я культури» та Європи 9.

Остання лiнiя є «культурний кордон» 10 Європи: «що лежить на захiд вiд неї, належить в цiлому до Європи, як це доводить, попри расу, культура» 11. Р.Челлен енерґiйно пiдтримує проект полiтичних перевлаштувань в Європi нiмецького фiлософа Едварда фон Гартмана 12 i не без задоволення констатує, що завдяки усвiдомленню європейцями своєї культурної спiльностi домаганням Росiї в Європi зреалiзуватися не призначено.Р.Челлен певний того, що слов’яни на власному досвiдi вже збагнули справжню сутнiсть «слов’янської» полiтики Росiї, для якої «iдеальний етнополiтичний мотив служить... досягненню реальної геополiтичної мети» 13 «не зможуть вони залишатися слiпими щодо кричущої суперечностi мiж вустами Росiї, що спiвають пiсень про свободу усiх слов’ян, та її рукою, що вимахує батогом... — полiтика Росiї вдома ще не зазнала жодних змiн, поляки коцюрбляться пiд новими ударами, а над степами України й досi не побачити сходу ранкової зорi» 14.

У повоєннiй працi «Великi держави та свiтова криза» (1920) Р.Челлен деталiзує свою вiзiю проблем Схiдної Європи. Росiя радянська, що вийшла з колиски «монгольськи пофарбованого московитського царизму» 15, є прямою спадкоємницею старої Росiї — «зворотного боку Європи, ушнурованого в єдину державу зi зворотним боком Азiї» 16; як i євразiйцi по ньому, Р.Челлен наголошує на специфiчнiй функцiї Росiї як посередницькiй ланцi мiж культурними свiтами Європи та Азiї.