Інтеграційні та дезінтеграційні чинники багатовекторних процесів на європейському та пострадянському просторах

Наприкінці ХХ століття у Європі та азіатській частині пострадянського простору відбуваються дуже складні багатовекторні процеси, що обумовлені як інтеграційними, так і дезінтеграційними чинниками. Деякі з цих чинників, досягнув часто невідомої наперед межі, можуть змінювати вектори свого впливу на економічні та соціально-політичні процеси, що визначають у кінцевому рахунку і загальноісторичний процес.

Перш за все, необхідно зазначити, що коли мова йде про інтеграцію в межах СНД, маються на увазі процеси, корінним чином відмінні від інтеграції у світове господарство. Інтеграція у світове господарство означає участь у міжнародному поділі праці на основі розвитку товарообміну у той час, як участь в міждержавних інтеграційних утвореннях означає поступову трансформацію у єдине ціле тих аспектів діяльності, об’єднання яких передбачене уставними документами або програмами розвитку даного міждержавного утворення.

Політика стосовно СНД окремих новостворених держав, насамперед Росії, прийняті документи, зокрема, ініційований нею план розвитку інтеграціі, свідчать про намагання інтегрувати у межах СНД усі аспекти державної діяльності зі створенням у майбутньому єдиної держави на кшталт того, що робиться у Європейському Союзі. Можливість досягнення такого рівня інтеграції залежить від наявності цілком об’єктивних передумов.

Інтеграційні процеси у міждержавних відносинах зумовлені з одного боку суттєвою перевагою спільних інтересів, - економічних, політичних, соціальних, воєнних тощо, - над протиріччями, існуючими у цих сферах, а з іншого боку - наявністю необхідних для розвитку інтеграції умов.

Існування спільних інтересів для країн пострадянського простору в цілому, і в українсько-російських відносинах зокрема, обумовлено не стільки довготривалістю їх входження до складу Російської Імперії, на що часто посилаються деякі політики, скільки тим, що у часи індустріалізації і, особливо, у повоєнний період стрімкої наукової революції і технічної реконструкції виробництва та перерозподілу ресурсів при розміщенні продуктивних сил за здебільш галузевим принципом ці країни були єдиною державою з тоталітарним устроєм.

Саме у цей період склалися вирішальні з точки зору економічної взаємозалежності пострадянських країн такі риси народногосподарського комплексу СРСР, як надзвичайно висока ступінь спеціалізації і концентрації виробництва та пов’язані з цим широкі масштаби виробничої кооперації. В СРСР в цілому, і особливо в Україні та Росії, надзвичайно високою була частка великих, вузькоспеціалізованих підприємств, виробничі потужності яких розраховувались на задоволення потреб усього Союзу. Таке становище існувало не тільки у промисловості, але практично в усіх інших галузях народного господарства: на транспорті, у будівництві, в сільському господарстві тощо.

При цьому розміщувались підприємства таким чином, що жодна республіка, в тому числі Україна та Російська Федерація, не мали замкнутого технологічного ланцюга у виготовленні переважної більшості продукції виробничо-технічного призначення.

Так, наприклад, на долю Узбекистану припадало 90% бавовни, що вироблялась в СРСР. Проте власних потужностей для її переробки ця республіка не мала і майже вся бавовна надходила для подальшої переробки на підприємства інших союзних республік, в першу чергу, Росії, України та Білорусі.

Україна була і досі лишається єдиним у межах колишнього СРСР виробником магістральних тепловозів. Комплектові ж до них надходили з багатьох підприємств інших республік, зокрема, Росії. Українське підприємство “Мотор-Січ”, що постачає двигуни у всі пострадянські країни, отримує комплектові від більш ніж 400 суміжників, дві третини з яких знаходяться сьогодні за межами України.

Російська Федерація - найвагоміший на пострадянському просторі видобувник та експортер паливно-енергетичних ресурсів. Проте переважна більшість нафти надходила для переробки на підприємства України, Білорусі та Казахстану.

Росія була також провідним виробником сільськогосподарської техніки, зокрема, монополістом у випуску зернозбиральних комбайнів. Проте майже половина комплектових до них виробляла Україна.

У виробництві військової техніки та озброєння приймали участь понад 7000 підприємств більш ніж двадцяти галузей практично в усіх республіках колишнього СРСР, з яких 1000 знаходились за межами Росії. У Російській Федерації зараз залишилось біля 80% виробничих потужностей ВПК СРСР.