Правові вчення ХХ століття

Це, значною мірою, спричинило вагомий вплив функціонального методу з його вихідним пунктом: "Як діє право, держава та інші суспільні установи?". Деякі вчені (Р.Паунд, Г.Гурвич, Й.Стоун) визначають цей напрям як "соціологічну науку права" (sociological jurisprudence).

Правовий функціоналізм, оминаючи питання суті права, займається лише його дією. Згідно з принципами цього напряму, або, користуючись терміном самого функціоналізму, згідно з "новим методом", юрист повинен займатися прогнозуванням викликаних правом наслідків. Тобто, предметом наукового та практичного інтересу є "право в дії" (law in action). При цьому, не потрібне дослідження суті права, а лише його дії, тобто завдання полягає в дослідженні, вивченні фактичного впливу права на поведінку людей в даному суспільстві, а також дослідженні чинників, які творять право. Право є засобом для досягнення суспільної мети, але сама проблема мети лежить вже поза межами правової науки. При цьому право визначається як комплекс елементів, які викликають узгодженість поведінки членів суспільного колективу, регулюючи конфлікти які в ньому виникають та запобігаючи його розкладові. Ідеалом, досягнення якого служить право є рівноваги між суперечливими інтересами у суспільстві.

Раско Паунд (Pound), 1870-1964, один з найбільш яскравих представників функціоналізму розглядав право як режим впорядкування людських стосунків. Юрист, на його думку, виконує роль "суспільного інженера". Власне створений Паундом термін "суспільна інженерія" (social engineering) пояснює думку вченого про те, що справедливість не є ані "індивідуальною доброчесністю", ні "ідеальними стосунками між людьми", а тільки чинником, який полегшує обіг благ.

Паунд скептично ставився до догматики права, підкреслюючи, що "будь-яке юридичне знання є відносною істиною", проте головна мета теорії права є постійна і незмінна: збереження суспільної рівноваги. Завдання ж права полягає у забезпеченні шести суспільних інтересів:

1)загальна безпека, тобто правові норми, які гарантують безпеку і публічний порядок, а також охорону святості договорів;

2)суспільний інтерес, який полягає у забезпеченні таких суспільних установ, як сім'я, релігія і політичні права громадян;

3)охорона почуття суспільної моралі;

4)збереження суспільних благ; цей інтерес виражається у правах, які захищають необхідні для життя людини блага;

5) суспільний інтерес, який виражається в загальному прогресі, у правовій підтримці економічного, політичного і культурного прогресу;

6) суспільний інтерес, який полягає в охороні життя особи. Цей останній, на думку вченого, є "певною мірою найважливішим з усіх".

Паунд виділив три аспекти у понятті права: 1) право як правопорядок - режим впорядкованих стосунків між людьми за допомогою систематично застосовуваної сили організованої спільноти; 2) право як вся сукупність юридичних приписів (правил і норм) в даному політично організованому суспільстві; 3) право як судовий і адміністративний процес, здійснення правосуддя. Всі ці три поняття, або аспекти права, він об'єднує ідеєю соціального контролю.Нормативізм або чиста наука права - провідна позитивістська доктрина в юриспруденції XX ст. Найбільш видатним представником цього напряму є Ганс Кельзен (Kelsen) (1881-1973). Його головна праця в якій викладено теорію нормативізму має назву "Чиста наука права". Вчений розробляючи свою теорію ставив перед собою завдання створити "чисту", тобто самодостатню і звільнену від будь-яких позаправових, метафізичних впливів, теорію права.

По суті нормативізм можна визначити як відтворення позитивізму на базі неокантіанства. Падіння впливу позитивізму та посилення правових шкіл соціологічної, психологічної та інших орієнтацій характерні для початку XX ст. Кельзен розцінював як виключно негативне явище. Він писав: "Зовсім не науковим чином юриспруденція виявилася змішаною з психологією, біологією, етикою, теологією. Це з неодмінністю обумовлювало крах справжньої науки права". Такому "ненормальному становищу" Кельзен протипоставив "принцип елімінації" (тобто відкидання, виключення), вимагаючи, щоб теорія права, у відповідності з традиціями позитивізму відмовилася від усіх метаюридичних підходів до права і вивчала право зі самого себе. Для цього, перш за все, слід "виключити будь-яку метафізику" у підході до права. Мова йде, перш за все, про "метафізику природного права" при допомозі якого "можна довести все і нічого". Теорія права, якщо вона претендує на те, щоб бути наукою, повинна бачити право таким, яким воно є, не захищаючи його як справедливе і не критикуючи як несправедливе. У цьому відношенні теорія права є, за словами вченого "радикально реалістичною й емпіричною теорією і відмовляється від оцінки права".