Політичні та правові ідеї християнства
У питанні про різні форми людських спільностей Августин з певною християнською модифікацією поділяє органічну концепцію Ціцерона про наявність таких спільностей, як сім'я, держава, мовна спільність і, врешті, універсальна спільність, яка об'єднує все живе з богом. Цікавим в цьому аспекті є твердження Августина про те, що було б краще, якби, замість світової римської держави, яка охоплює різні народи, виникло багато малих за розмірами "правлінь народів" (національних держав), які б жили поруч один з одним в мирному сусідстві, як різні сім'ї.
Розглядаючи державу, Августин виділяє ряд форм правління, залежно від тих обов'язків, які покладаються на верховну владу. Головними серед них він вважає моральні і релігійні обов'язки, зокрема повагу до бога і повагу до людини. Власне, відмінність форми правління полягає у прояві, "спустошуючому душу смертних", — "прагненні панування", супутниками якого є аморальність, несправедливість і жорстокість. З цих позицій він дещо інакше трактує терміни античних авторів. Несправедливого правителя, як і несправедливий народ він іменує тираном, несправедливу аристократію — клікою. Держава, в якій ігнорується право, як втілення справедливості, є, на його думку, державою, що загинула. Якщо ж в державі зберігається справедливість і повага до релігії, то всі форми правління, так само як і авторитет, і повноваження влади, стають достойними того, щоб їм підпорядковуватися. Розглядаючи погляди Августина на право, необхідно підкреслити, що визначальне значення в цих поглядах має ідея непорушного вічного закону, який іде від бога і діє також і в регулюванні людських відносин. Вічний закон, який є, згідно з Августином, виразом божественного розуму і волі, визначає природний порядок, а отже і природне право. Цим самим, природне право походить від бога і має теономний характер. "Хто інший, як не бог вписав у серця людей природне право?" — риторично запитував Августин.
Етико-моральний підхід, характерний для августинівського розгляду форм державного устрою, притаманний і його судженням про законне і злочинне, різницю між проступками і злочинами. Так, на його думку, "коли непоборна пристрасть псує душу і тіло — це проступок; коли вона діє на шкоду іншому — це злочин". Таким чином, і покарання ніколи не буває зовнішнім свавіллям, оскільки справедливе покарання, згідно з Августином, вже міститься в самій вині і неминуче випливає з неї; і далі він уточнює: "Справедливе покарання... полягає у тому, що людина втрачає те, чим вона не захотіла добре користуватися... той, хто не захотів поступати правильно, коли міг, втрачає цю можливість, коли захоче поступати правильно".
Для середньовіччя Августин був незаперечним авторитетом у питаннях релігії і філософії, аж до Томи Аквінського не маючи собі рівного. Його вплив на розвиток християнства і на розвиток політичної та правової думки проявлявся не тільки в епоху середньовіччя, але й пізніше, аж до наших часів. Так, представники екзистенціалізму вважають Августина своїм попередником, а ряд положень Августина використовується при трактуванні проблем сучасного світового співтовариства і міжнародних відносин. В цілому і сьогодні Августин продовжує залишатися одним зі стовпів християнського віровчення. Цим визначається і сучасне значення його політико-правових поглядів.
3. Тома Аквінський.Тома Аквінський (Thomas Aquinas), 1226–1274, — найбільший представник середньовічного католицького богословія та схоластики, з його іменем пов'язана впливова по нинішній день ідейна течія — томізм (в оновленому вигляді — неотомізм). В 1323 р. Тому проголошено святим, а в 1879 р. його вчення оголошено "єдиною істинною" філософією католицизму. Його політико-правові погляди викладені у трактатах "Сума теологій", "Про правління государів" ("Про панування владик"), а також у коментарях до "Політики" та "Етики" Арістотеля.
Тома увібрав у свою теологію і у свою політичну доктрину все, що можна було увібрати без шкоди для християнських догм із вчень, які склалися до нього, зокрема із вчення Арістотеля. У політичному та правовому вченні Томи вплив Арістотеля, Ціцерона і стоїків поєднується з впливом традицій теологічної літератури, зокрема Августина, Альберта Великого та ін.
Держава, згідно з вченням Томи Аквінського, являє собою певну частину універсального порядку, творцем і правителем якого є бог. Мета і виправдання держави полягає у тому, щоб надати людині належні засоби існування, дати основу для інтелектуального і морального розвитку, який, у свою чергу, повинен надавати державі допомогу в духовному вихованні християнина. Той факт, що людина, на відміну від тварини, керується не інстинктом, а розумом, робить можливим організоване суспільне життя. Цей взаємозв'язок розуму і соціальної організованості Тома виводить з божественної визначеності. До цієї ж визначеності належить і боговстановлення необхідності буття людини, як "політичної" або "суспільної" істоти. Власне, у своєму трактуванні політики Тома не проводить ще розмежування між державою і суспільством. Здатність до розсудливості допомагає людині у її власних турботах, вона ж робить її придатною до співробітництва на розумній основі у політичній спільності. Це співробітництво охоплює не тільки представників одного покоління, одного народу, але й людей різних країн і епох. Саме ця здатність до розсудливості дає кожному поколінню можливість процвітати, спираючись на успадковані багатства і досягнення попередників, і залишати наступним поколінням те, що не вдається вдосконалити власними зусиллями. Саме розсудливість, розум є, на думку Томи Аквінського, основою прогресу інтелектуального, духовного, суспільного.