Політика як соціальне явище

— страх населення перед інноваціями та груповий егоїзм, пов'язаний з небажанням певних кіл поступатися груповими, особистими інтересами;

— конфліктно-кризовий характер розвитку суспільства внаслідок цілеспрямованих соціально-економічних змін.

У процесі демократизації українського суспільства, впровадження елементів ринкової економіки сформовано засади конкурентної політичної системи; відбулася інституціоналізація механізмів державної влади; прийнято Конституцію, яка забезпечила можливість консенсусу політичних сил, усього суспільства з принципових питань.

На зламі XX—XXI ст. політична консолідація демократії в Україні окреслила такі завдання: адаптація суспільства до нового політичного механізму; забезпечення взаємної лояльності влади й опозиції; легітимація правлячого режиму масовою свідомістю, подолання розриву між владою і народом; забезпечення ефективності функціонування державного управління.

Утвердження в Україні елементів постіндустріалізму передбачає:

— гнучке реагування на нові цивілізаційні процеси, домінуючими серед яких є децентралізація, гуманізація, демократизація, інформатизація, індивідуалізація, що потребує розвитку інформаційних можливостей та пост-матеріальних цінностей суспільства;

— врахування того, що в постіндустріальних суспільствах політика перетворюється на різновид підприємництва, де провокуються події, конфлікти, створюються штучні іміджі лідерів, набуває самодостатнього характеру реклама;

— подолання етики антропоцентризму з його ставленням до навколишнього світу як до сфери самоутвердження в ньому людини-хазяїна, формування екологічного суспільства, заснованого на впровадженні природозберігаючих технологій;

— розширення сфери індивідуальної свободи людини, можливостей вільного вибору варіантів самореалізації;

—поступової переорієнтації суспільства до гуманістичного обмеження політики, що передбачає: розвиток індивідуально-орієнтованої освіти,

особистої компетентності на всіх рівнях; пріоритет духовного начала перед матеріальним; розвиток громадської самодіяльності й формування громадської думки; постійну увагу до молодіжного середовища як визначального чинника людського життя в майбутньому.

Потреби модернізації українського суспільства в контексті сучасних цивілізаційних змін потребують посилення уваги до інтересів і потреб конкретної особистості, задля якої і повинні здійснюватися будь-які реформи.

4. Політичний процес

Щодо виникнення політики, то е дві точки зору-- немарксистська і марксистська. Представники першої точки зору (Д. Шкклз, Р. Даль та ін.)вважають, що політика виникла одночасно з формуванням стійких груп людей, об'єднаних спільними інтересами та цілями. В цих групах виникають відносини панування і підпорядкування, поступово формуються відповідні органи політичної влади та політичні інститути. Представники марксистської точки зору вважають, що політика виникає лише на етапі класового розшарування суспільства. Основним суб'єктом політики виступає панівний у суспільстві клас, який визначає зміст і спрямування політики у державі. А взагалі то проблема політики знаходиться у центрі уваги дослідників не одне століття й. найбільш розповсюдженими є теологічні, натуралістичні і соціальні пояснення політики.

Теологічний підхід формується в І тисячолітті до н. е.; він зводився до божественного трактування політики, її джерелом і регулятором є Бог, а людина - лише виконавець Божої волі й тому не повинна втручатися у політичний процес. У середині І тисячоліття до н. е. спостерігається деяка раціоналізація поглядів людей на політику. В творчості Платана та Арістотеля політика та влада виступають результатом не лише Божественних сил, але й людських прагнень. Людина іменується "істотою політичною". В епоху Середньовіччя політика і влада виступають як результат поєднання невидимих надприродних Божественних сил і колективних дій людей. Така тенденція проявляється у творчості соціального філософа й теолога Фоми Аквінського.