Дослідження громадянського суспільства: модель нормативних досягнень

Пропонується новий підхід до вивчення теорії та історії громадянського суспільства. Створюється, з опорою на праці відомих дослідників цього феномена, нова аналітична конструкція – нормативне досягнення, на базі якого вибудовується нова модель, позитивними сторонами якої є системний підхід, цілісність та взаємоузгодженість елементів. Застосування її до дослідження громадянського суспільства, на переконання автора, може дати змогу наблизитися до адекватнішого розуміння процесу становлення концепції і самого феномена громадянського суспільства.

Теорію громадянського суспільства було започатковано ще у XVII – XVIII століттях. Відтоді багато дослідників зробили свій вклад у її розвиток. Але міркування і висновки висловлювалися настільки різі, що нині поняття „громадянське суспільство” має чимало визначень, які часто суперечать одне одному.

Сучасні уявлення про основи та складові громадянського суспільства також дуже різні. „Розмаїття цих уявлень значною мірою пов’язане з інерційним існуванням трактувань, що складалися і домінували на попередніх ступенях розвитку суспільства і соціальної думки, які не витіснялися повністю в силу того, що за ними був і залишався історичний і певний теоретичний смисл. Інша справа, що використання таких трактувань правомірне тільки стосовно певного соціального контексту, а виведення їх за його рамки, надання приватним аспектам поняття ширшого, а тим більше узагальнюючого значення неминуче призводить до різних непорозумінь, помилок, спотворень” [1]. Тому одним із завдань, яке постало перед сучасними вченими – фахівцями з теорії громадянського суспільства, є вивчення того, що ми дістали у спадок від попередників, аби уникнути в подальших дослідженнях та застосуванні теорії отих непорозумінь, помилок і спотворень.

Ця проблема вже привертала увагу як українських, так і зарубіжних дослідників, але йшли вони переважно шляхом виокремлення певних напрямків, підходів або шкіл. Так, А. Колодій виділяє три „класичні”, на її думку, інтерпретації громадянського суспільства [2], які створюються в рамках: 1) локкіанського підходу, згідно з яким основою громадянського суспільства є протиставлення природного і громадянського; 2) гегелівського підходу, відповідно до якого це правова держава та принцип індивідуалізму; 3) токвілівського підходу, який на перше місце висуває асоціативну діяльність. Це, безперечно, сприяє упорядкуванню трактувань громадянського суспільства, але й має певні вади. Теорія громадянського суспільства невпинно розвивається, змінюється, тому виокремлення шкіл не досить для адекватного його вивчення. С. Рябов пропонує виділяти етапи у вивченні громадянського суспільства. Перший етап, коли в основу вивчення було покладено опозиційну пару „природне – громадянське” (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо). Другий етап, коли її змінила пара „громадянське – державне” [3] (Г. Гегель, Ш. Токвіль). Відтак, залежно від етапу вивчення, змінювалося розуміння природи та сутності громадянського суспільства, що створює певні проблеми для дослідників. Якщо використовувати таке виокремлення етапів розвитку теорії, то кожен наступний етап, який застосовує нову методологію, в основі якої – нова опозиційна пара, означатиме переосмислення природи і сутності феномена громадянського суспільства. Відтак визначатимуться нові рамки його існування, нові місце, роль і функції з одночасним запереченням попередніх.

Чи можлива досконаліша методологія досліджень? Як уникнути вад двох згаданих вище варіантів дослідження теорії громадянського суспільства, поєднавши їх переваги?

Для цього слід звернутися безпосередньо до праць Дж. Локка, Г. Гегеля, Ш. Токвіля та інших видатних вчених, які, на думку сучасних дослідників, створили певні теоретичні школи, і визначити, що в їхніх ідеях спільного, і як доцільніше підходити до використання їх ідей.

Відтак, ставимо перед собою такі завдання. По-перше, проаналізувати праці дослідників, яких можна віднести до представників (одночасно) і „етапів”, і „шкіл”, на предмет виявлення елементів, які складають ці етапи та школи. Ці складові дозволять детальніше розглянути творчість кожного вченого і виявити спільне у „антагоністів” з різних шкіл чи етапів. На цій базі, по-друге, створити аналітичну конструкцію, яка б дозволила поєднати теорію і практику громадянського суспільства, показати, що вони не відірвані одне від одного, а перебувають у взаємозалежності та є взаємообумовленими. По-третє, створити модель дослідження теорії і практики громадянського суспільства, яка б дозволила розглядати їх становлення як еволюційний процес, знаходячи спільне та обумовлене і пов’язуючи в єдине ціле творчість різних дослідників.Наприклад, Дж. Локк є представником „першого етапу”, оскільки використовував дихотомію „природне – громадянське”. Яким він бачить „природний стан”? Це стан повної свободи та рівності. Люди вільні у своїх діях та в „розпорядженні своїм майном і особистістю у відповідності з тим, що вони вважають пасуючим собі в межах закону природи, не запитуючи дозволу у будь-якої іншої особи і не залежачи від будь-чиєї волі” [4], і, крім того, виходячи з рівності своїх природних даних і здібностей та взаємності влади і юрисдикції. Вони рівні між собою без будь-якого підкорення чи підлеглості. Природний стан – це стан свободи, але не сваволі, тому що є закон природи, який у цій ситуації скеровує дії людей. Закон природи „і розум, який є цим законом, вчить людей, які бажають з ним рахуватися, що, оскільки всі люди рівні і незалежні, остільки жоден з них не повинен завдавати шкоди життю, здоров’ю, свободі або власності іншого” [5]. Та закон не діяв би, якби не було того, хто має владу впроваджувати його в життя. В природному стані цю владу має кожен. Кожен має право карати порушників закону так, щоб це було застереженням і відплатою. Громадянський стан відрізняється від природного тим, що він є „там, де кожен з його членів відмовився від цієї природної влади і передав її в руки суспільства” [6].