Діяльність координаційних і консультативно-дорадчих органів з питань етнонаціональної політики

Консультативно-дорадчі органи забезпечують взаємодію органів влади з так званим третім сектором. У суспільної свідомості поняття „третього сектора” ототожнювалося перш, за все, зі сферою діяльності громадських (неурядових) організацій. В Україні, за різними оцінками (2003 р.), існує близько 40 000 зареєстрованих недержавних організацій (НДО) [3]. Розвиток у цій сфері відбувався переважно шляхом створення громадських і благодійних структур; тобто, перш за все, в тих напрямах, на яких концентрувалися кошти донорської допомоги. Місцеві та обласні НДО є в усіх макрорегіонах (Центр, Захід, Схід, Південь). Половину всіх міжнародних НДО зосереджено в Києві. Що стосується статусу (типу), то більше 75 % з них – це об’єднання громадян; друге місце посідають громадські благодійні фонди (донорські організації: міжнародні донори; українські фонди; Світовий Банк); професійні та наукові об’єднання, а також неприбуткові об’єднання підприємців.

Сфери діяльності НДО можна згрупувати у категорії за чотирма групами цих організацій: представницькі організації (участь у соціальних протестах; захист інтересів певних соціальних груп в органах влади; відпочинок тощо); надання послуг (проведення оцінок громадської думки; розроблення та впровадження освітніх і навчальних програм, надання гуманітарної та/або соціальної допомоги; кредитування і фінансова допомога та ін.); захист (правовий захист і допомога); технічна допомога (допомога у створенні НДО, фінансова та технічна допомога у цьому; видавнича діяльність тощо).

Джерела фінансування недержавних організацій в Україні: особисті (членські) внески, пожертви місцевих бізнесменів, а також гранти, надані іноземними та українськими донорами. Найменше за значущістю джерело фінансування для українських НДО – видавнича діяльність, одноразова цільова допомога з боку державних органів та внески (участь) державних підприємств. Що стосується існуючих перешкод на шляху до встановлення кращих відносин між НДО та місцевими органами управління, то це брак правових механізмів громадського контролю за діяльністю органів влади, обмаль інформації щодо основних рішень, які ухвалюють органи влади, небажання частини органів влади співпрацювати з НДО, а також пасивність громадськості щодо цих проблем. Рівень співпраці НДО та органів влади доволі високий, зокрема на місцевому рівні (діаграми 1 і 2).

Діаграма 1

Відносини з центральними органами влади

Співпраця НДО з центральними та місцевими органами влади за макрорегіонами, %

РегіонКонструктивна співпрацяВідсутність співпраціКонфліктні відносини

Захід33643

Центр36631

Київ62335

Схід38566

Південь28639

Разом38575

Що стосується співпраці НДО та бізнесових структур, то вона досить успішна. Місцеві НДО і благодійні фонди мають регулярніші контакти з діловими колами, ніж інші організації. Це ознака того, що співпраця сектора недержавних організацій та бізнесу стає в Україні реальністю. Абсолютна більшість НДО задоволена якістю співпраці з іноземними (міжнародними) донорами. Досвід співпраці НДО та українських донорів в основному позитивний. Основна цінність співпраці з вітчизняними донорами полягає у можливості налагоджувати нові зв’язки.

Певний досвід співпраці зі Світовим банком мають київські міські організації. Інші НДО не мають інформації щодо програм розвитку громадянського суспільства, які реалізує Світовий банк (діаграма 3).