Визначення та класифікації міграцій: наближення до операційних понять
Дослідники, розглядаючи міґрацію, зосереджуються на її причинах, наслідках, вимірах у цифрах, проте не дають визначення предметові обговорення. Але потреба в чіткому визначенні є і вона стає все актуальнішою, якщо зважити на зростаючу диверсифікацію міґраційних потоків. Для полегшення вивчення як давно існуючих, так і нових видів міґрацій важливо чітко детермінувати якнайширше коло цих видів та класифікувати їх за певними критеріями.
Термін „міґрація” походить від латинського слова migratio, що означає переміщення, переселення. Соціологічний словник визначає міґрацію як „географічний рух індивідів або груп індивідів, тобто мобільність людей у вужчому або ширшому географічному просторі” [35, с. 224]. Схоже тлумачення міститься і в демографічному енциклопедичному словнику: „Міґрація населення — переміщення людей (міґрантів) через кордони тих чи інших адміністративно-територіальних одиниць зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час” [3, с. 251]. А. Хомра під міґрацією населення розуміє „територіальні переміщення населення, пов’язані зі зміною місця проживання” [31, с. 7].
Як бачимо, у цих (та й багатьох інших) визначеннях не беруться до уваги короткотермінові міґрації та не зазначається, на який саме період потрібно змінити місце проживання, аби ця зміна вважалася міґрацією.
Ряд дослідників ширше тлумачить поняття міграції. Так, С. Каслс розділяє внутрішню і міжнародну міґрацію. Міґрацією він називає перетин кордону політичної чи адміністративної одиниці, внутрішньою міґрацією — рух з одного ареалу (провінції, округу чи муніципалітету) в інший в межах однієї країни, а міжнародною — перетин кордонів, які відділяють одну з близько 200 існуючих у світі держав від іншої, вважаючи при цьому міґрацією тільки переселення на певний період часу, мінімально на півроку чи рік [10, с. 27 - 28]. Поиблизно так само визначає міґрацію і Юридична енциклопедія: „Міґрація — переселення, переміщення населення: всередині країни — внутрішня міґрація населення, з однієї країни до іншої — зовнішня міґрація населення” [27]. А. Романюк говорить про офіційну та нелеґальну форми міграції: офіційна – коли людина змінює місце свого постійного проживання, включаючи і переїзд на постійне проживання за кордон, на підставі офіційного дозволу сторони, яка приймає; нелеґальна міґрація – коли такого дозволу немає [23, с. 21 - 22]. М. Пулен розглядає міґрацію у просторовому й часовому вимірах. З точки зору просторового виміру, „міжнародна міґрація — це зміна країни звичного місця проживання”, тобто місце виїзду та в’їзду — дві різні країни, а в ході міґрації перетинається, як мінімум, один кордон. Часовий критерій пов’язаний з визначенням звичного місця проживання індивіда, для чого встановлюється тривалість та причини проживання у відповідному місці [22, с. 14 - 15]. Суттєвим недоліком цього визначення є те, що воно стосується винятково міжнародної міґрації.
Ю. Римаренко міґрацією населення вважає „переміщення людей (міґрантів) через кордони тих або інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на тривалий час. Оскільки міґрація населення складається з міґраційних потоків, поняття міґрації застосовують і в множині — міґрації” [14, с. 740]. До цього визначення Т. Драгунова додає чинники, які спонукають людей міґрувати. Суть міґрації вона розуміє як „переміщення людей між населеними пунктами, реґіонами, країнами, зумовлене економічними, політичними, етнічними та релігійними чинниками і пов’язане зі зміною на різні терміни місця проживання” [5, с. 73].
В. Шелюк пропонує дещо ширше визначення міґрації: „Міґрація — це поняття, яке відображає соціально-економічні і демографічні процеси, сукупність переміщень, які здійснюються людьми між країнами, реґіонами однієї країни, різного виду поселеннями та інші види переміщень” [33, с. 46 -47]. У свою чергу, М. Окольскі твердить, що термін „міґрація” використовується тоді, коли увага звертається на мотив остаточного переселення. Такий підхід дещо застарів; автор пропонує розглядати міґрацію в контексті ширшого поняття „рух”, що включає розмаїтість типів і форм людської мобільності, які взаємопереплітаються й трансформуються одні в інші [16, с. 51]. Отже, тут не береться до уваги тимчасова (або, як її ще називають, сезонна, маятникова або човникова) міґрація, унаслідок чого суттєво звужується саме розуміння міґрації як різнопланового явища; тому доводиться втискати її в рамки ширшого поняття – „руху”.Цікавим є визначення А. Сові: „Стосовно населення термін „міґрація” відповідає будь-якому переміщенню досить великої кількості людей, за винятком пересування військових частин” [25, с. 339]. Дискусійним тут лишається питання, чи варто вважати військові частини населенням, а чи зараховувати їх лише до військового потенціалу держави. З одного боку, зарахування цих потоків до міґраційних було би помилковим, оскільки вони не є просто примусовим переселенням, в організації якого бере участь держава; це переміщення людей як військової сили держави, але з іншого — це таке ж переміщення людей, як і всі інші. Тому дозволимо собі не погодитись з А. Сові.
Ми вважаємо, що міґрація – це перетин адмістративного кордону, добровільний чи примусовий просторовий рух осіб чи груп осіб від місця (країни) виїзду до місця (країни) в’їзду за наявності або без неї законних підстав на певний період часу або назавжди, що може вести за собою зміну постійного місця проживання; цей рух включає в себе еміґрацію та імміґрацію. Звідси міґрант — особа, яка здійснює міґрацію.