Міжнародний тероризм
Державний департамент США визначає міжнародний тероризм як заздалегідь продумане, політично мотивоване насильство, яке здійснюється проти невійськових об’єктів невизначеними групами всередині держави або таємними агентами якоїсь держави в більшості випадків з метою ефективного впливу на суспільство, яке поширюється на громадян або територію двох чи кількох країн.
На нашу думку, не можна заперечувати, що міжнародні та національні проблеми реагування на терористичну загрозу тісно пов’язані. Для того, щоб заходи боротьби з тероризмом стали ефективними, вони мають прийматися одночасно на двох рівнях. Міжнародне співтовариство не повинне ставитися терпляче до потенційної можливості терористів провокувати та розпалювати конфлікти у найнесподіваніших місцях. Це може призвести до непередбачуваних за руйнівним ефектом наслідків.
У цьому зв’язку є над чим замислитися і в Україні. Наша країна, завдяки її геополітичному положенню та досить продуманій зовнішньополітичній стратегії, ще не зіткнулася обличчя в обличчя з міжнародним тероризмом. Але це не означає, що ми не повинні пильнувати. Досвід багатьох країн вчить: міжнародний терористичний клуб часто завдає підступних ударів там, де їх можуть і не очікувати.
Урахування національного досвіду європейських держав і особливостей застосування міжнародного законодавства в галузі боротьби з тероризмом є вкрай необхідним для вироблення концептуальних підходів щодо методів, критеріїв та комплексу ефективних заходів протидії, попередження та боротьби з цим явищем. Для становлення антитерористичного законодавства України та його імплементації в міжнародне політико-правове поле доречно проаналізувати досвід боротьби з тероризмом таких, зокрема, країн, як Німеччина, Італія, Велика Британія, Іспанія.
Варто уваги й те, що каталізатори терору, які після Другої світової війни спостерігалися в Західній Європі, певним чином апліковані нині в нашій країні. Серед них, насамперед, транзитивний стан суспільства, коли створюється атмосфера емоційного радикалізму, існує невизначеність параметрів майбутнього суспільного розвитку, що створює соціально-економічну напругу. Ця ситуація ускладнюється ще й тим, що, з одного боку, екстремістські настрої підігріваються марксистсько-ленінськими ідеями, які зберігають привабливість для певної частини громадян, а з іншого – традиційним праворадикальним націоналізмом, який також має глибоке коріння і не втрачає актуальності.
Конче потрібно навчитися керувати ризиками, передбачувати їхні наслідки і посилювати роботу там, де цього вимагає міжнародна та внутрішньополітична ситуація. Дивно, наприклад, що українські політики і фахівці майже не зреагували на заяву одного з найвідоміших та найпотужніших радикальних ісламістських терористичних угруповань “Хезболлах” про те, що воно розглядає Кримський півострів як зону поширення свого впливу. Зважмо, що цю заяву було зроблено ще до подій 11 вересня 2001 року в США. Можна заперечити: де Україна, а де “Хезболлах”. Але такі твердження чи не прямий шлях до повторення помилок, зроблених, на щастя, не нами?
Гадаю, що сьогодні Україна аж ніяк не може нехтувати східним вектором можливої терористичної загрози. Адже хвиля незаконної міграції з країн Близького Сходу та Азіатсько-Тихоокеанського регіону наростає. Через Україну вона котиться до Європи. З наростанням її критичної маси може розпочатися дестабілізація суспільно-політичного та фінансово-економічного життя всього континенту. При такому розвиткові подій Україна не зможе відсидітися в затінку.Після 11 вересня 2001 року Україна стала одним з головних учасників міжнародної антитерористичної коаліції. Перші кроки до цього було зроблено відразу після трагедії в Нью-Йорку. 2 листопада 2001 року Рада Безпеки ООН одностайно схвалила ініціативу України щодо проведення засідання Ради Безпеки з проблеми тероризму. У контексті глобальної антитерористичної кампанії зустріч міністрів закордонних справ 15 держав – членів Ради Безпеки стала політичною кульмінацією розгляду проблематики боротьби з тероризмом у цьому міжнародному органі, на який, згідно із Статутом ООН, покладено головну відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки. Схвалення цієї української ініціативи стало можливим завдяки послідовній роботі, проведеній українською делегацією в ООН, а також наполегливим зусиллям зовнішньополітичного відомства нашої держави, спрямованим на активне залучення міжнародного співтовариства до поглибленого обговорення проблематики тероризму, яка сьогодні належить до найгостріших питань світового життя.
Які ж перспективи нашої держави у справі радикального поліпшення засобів боротьби з тероризмом, враховуючи кардинальні зміни, що відбулися останнім часом на геополітичній арені? Тут дуже багато залежить від якості політичного керівництва, а також від морального духу всієї демократичної громадськості в Україні. Необхідно послідовно проводити тверду та ефективну політику, спрямовану проти тероризму у всіх його формах та проявах.
Важливо дотримуватися принципу, що тероризм в одній демократичній країні означає загрозу тероризму і в іншій демократичній країні. Саме цей фундаментальний постулат лежить в основі політики більшості європейських держав. Його реалізація допоможе Україні стати рівноправним членом європейського співтовариства. Своєчасні і ефективні політичні, соціальні та економічні заходи повинні прийматися на основі їх об’єктивних переваг з врахуванням ступеня підтримки з боку населення. Такі дії можуть дати керівництву нашої держави велику перевагу в якості профілактичних заходів проти насильства, безпорядків і терору.