Помаранчева революція як криза легітимності владної еліти

В останні роки частка впливових політичних партій і значна кількість національно-демократичних субеліт почали переглядати свою роль у політичному процесі. Стали можливими нові моделі консолідації владних еліт на базі картелю або консенсусу. Сутність моделі картельної консолідації полягає у створенні обмеженого кола привілейованих осіб, які монополізують політичні дивіденди на підставі адміністративно-бюрократичних зв’язків та обмінів ресурсами, але розподіляються ресурси тут відносно справедливо, пропорційно впливові кожного з учасників.

Консенсусна консолідація еліт ґрунтується на конкуренції за узгодженими правилами. М. Михальченко вважає, що консенсусна консолідація можлива „заради збереження злагоди в суспільстві, реформ і ненасильницької взаємодії груп, які змагаються між собою за владу на основі принципів мирного співіснування” [15].Зараз дуже популярною стала ідея створення нового типу консолідації політичних еліт у межах парламентсько-президентського формату. Сенс її – встановлення ефективного балансу різних інтересів і закріплення його в правових нормах. Призначення нової моделі консолідації політичних еліт України полягає в недопущенні монопольного захоплення влади будь-якою політичною силою. Нині саме отримання президентських повноважень є умовою захоплення всіх стратегічних позицій в суспільстві. Відтак ситуація, коли одні сили отримують все, а інші – нічого, стає все більше нераціональною і вже не задовольняє як основних політичних гравців, так і представників фінансових кіл, котрі жадають рівномірного розподілу політичних ресурсів.

Тут можна погодитися з О. Морозом, який так міркує про умови створення владної еліти: „Саме система влади формує мотиви, якими керуються політики, намагаючись нею оволодіти. Не раз у своїх виступах з цього приводу я цитував Л. Кравчука: за сформованої в Україні шляхом надвисокої концентрації повноважень у руках глави держави системи влади, навіть у ангела виростуть роги. Отже, саме зміна цієї системи є необхідною передумовою становлення демократичної політичної еліти України та загалом поступального руху українського суспільства” [16]. Отже, об’єктивною передумовою формування ефективної політичної еліти є рівномірний, збалансований перерозподіл владних повноважень.

У будь-якому випадку, сьогодні, після революційної перемоги В. Ющенка, відкриваються нові перспективи для політичної еліти України. Її успіхи залежатимуть від здатності або нездатності змінити не просто імідж, а сутність системи державного управління, що діяла в нашій державі протягом останніх тринадцяти років. На все це у нової еліти обмаль часу, за який вона повинна підтвердити свої зобов’язання провести докорінні якісні зміни й довести свою здатність їх здійснити.

Почекаємо? Чи будемо працювати разом?

Література:

1. Б. Кухта, Н. Теплоухова. Політичні еліта і лідери. - Львів: Кальварія, 1997. – С. 217.

2. Див.: Рудич Ф. М. Много ли власти нужно власти? (Украина в контексте трансформации политических систем в странах СНГ и Балтии, Центральной и Восточой Европы): Учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведений. – К.,1999. – С. 34 - 35.

3. Див.: Гриценко А. Політична еліта України: чи здатна вона виконати свою суспільну місію на сучасному етапі? // http:www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/469/43792.

4. Дзюба І. На „еліту” надійся, а сам не плошай // Національна безпека і оборона. – 2003. - № 9. – С. 36.

5. Рудич Ф. Випробування асортиментом. Кого із 26 претендентів не соромно буде бачити у президентській мантії? // Віче. – 2004. - № 9. – С. 8.

6. Гмиря С., Гмиря Г. А чи був хлопчик? Довільні роздуми щодо існування еліти в суспільстві // Віче. – 2003. - №1. – С. 12 - 15.

7. Дмитренко І. Самозвана „еліта” чи просто номенклатура? // Віче. – 2003. - № 8. – С. 33 - 36. – С. 35.

8. Mosca G. The Ruling Class. N.Y., 1939. - Р. 50.

9. Melsel J. Pareto and Mosca. Englewood Cliffs, N.J., 1965. – Р. 67.