Останній соціалізатор українського суспільства та його роль у виборах

У ставленні ж владних структур до ЗМІ, як свідчать соціологічні дані, переважають досить однозначні оцінки. Народним депутатам притаманний здебільш інструментальний, утилітарний підхід до можливостей ЗМІ. Практично ніхто з них не вважає ЗМІ впливовим інститутом. Тільки 8 % депутатів враховують позицію ЗМІ при голосуванні. Але звертаються до них для публічних виступів 2/3 депутатського корпусу. При цьому більшість народних обранців не зорієнтовані на використання ЗМІ як джерела знання про громадську думку [4].З іншого боку, загальний рівень довіри суспільства до ЗМІ, згідно з висновками, отриманими в результаті дослідження “Українське суспільство на рубежі XXI століття”, здійсненого Інститутом соціології НАН України та фірмою “Соціс”, неухильно знижується. Цілковиту недовіру до ЗМІ висловили 10,3 % респондентів. До них приєдналися й ті, хто скоріше не довіряв ЗМІ, що склало ще 20,3 %. Коливалися з відповіддю щодо довіри чи недовіри до мас-медіа 39,2 % опитаних. Цілком довіряли їм лише 3,6 % опитаних. А ще 25,8 % вказали, що скоріше довіряють журналістам. (Опитування проводилося за загальною вибіркою, що складала 1799 чоловік і репрезентувала доросле населення України та охоплювала всі її області й АРК) [5].

Характерний для нинішнього стану суспільної свідомості українців дуалізм сприйняття політичних інститутів проявляється й у цьому випадку. Критичне і досить недовірливе ставлення більшості до матеріалів, що поширюються через ЗМІ, поєднується з порівняно високим рейтингом довіри, що, на думку українців, заслуговує інститут вільних ЗМІ. Пояснити це явище, на наш погляд, можна тим, що ЗМІ в умовах руйнування групових ідентичностей та атомізації суспільства залишаються для частини членів соціуму єдиним джерелом інформації, а то навіть і надають можливість ідентифікуватися з групою.

Під час виборчих кампаній одним з головних агентів цього процесу стає політичний технолог. Він, розробляючи стратегію і тактику кампанії, розподіляє її ресурси. У рамках його схеми для ЗМІ визначаються досить жорсткі параметри. Особливістю погляду політтехнологів на можливості ЗМІ є інструментальний, прикладний, технологічний підхід. Їх цікавить, у першу чергу, не довгостроковий процес (і, отже, для них не дуже важливими є механізми формування установок, за які „відповідає” ідеологія), а саме наявні в ЗМІ якості:

• доступність для громадян;

• можливість багаторазового повторення інформації;

• довіра, яку ЗМІ викликають у споживача інформації;

• охоплення аудиторії тощо.

Під час виборчої кампанії, виходячи з функціонального підходу до політичної комунікації, цілі передвиборчої агітації (та інших засобів, спрямованих на електорат) визначаються як суто практичні:

• привернути увагу виборців до кандидатів;

• інформувати виборців про програми кандидатів;

• допомагати виборцям засвоїти інформацію певного змісту;

• зміцнити установки та лінію поведінки виборців;

• модифікувати поведінку виборців, зацікавити і залучити на свій бік тих, хто ще не визначився у своєму виборі;

• змінити або спробувати змінити установки виборців, що не поділяють ідейно-політичну позицію або програму кандидата чи партії.

Ці завдання обумовлюють низку логічно-послідовних функціональних етапів, що забезпечуються політичною комунікацією (системою ЗМІ) під час виборчої кампанії:

• спочатку – комунікативно-агітаційна функція: допомогти ідентифікувати і зробити впізнаваним для виборців суб’єкт виборчих перегонів;