Типології політичних систем: основні підходи
С. Феодальні політичні системи (Франція ХІІ сторіччя)
III. Модерні системиА. Секуляризовані міста-держави з обмеженою диференціацією (Афіни)
В. Мобілізаційні модерні системи з високим ступенем диференціації і секуляризації
В-1. Демократичні системи з розвинутою внутрішньосистемною автономією і партисипаторною політичною культурою
а) велика внутрішньосистемна автономія (Велика Британія)
b) обмежена внутрішньосистемна автономія (ІV Республіка у Франції)
с) низька внутрішньосистемна автономія (Мексика)
В-2. Авторитарні системи з внутрішньосистемним контролем і піддансько-партисипаторною політкультурою
а) радикально-тоталітарні (СРСР)
b) консервативно-тоталітарні (фашистська Німеччина)
с) консервативно-авторитарні (Іспанія при Франко)
d) модернізовані авторитарні (Бразилія)
С. Домобілізаційні модерні системи з обмеженою диференціацією і секуляризацією
З1. Домобілізаційні авторитарні (Гана)
З2. Домобілізаційні демократичні (Нігерія до перевороту 1966 р.)Авторитарні політичні системи також поділяються на чотири підгрупи. На одному кінці континууму містяться радикально-тоталітарні і консервативно-тоталітарні політичні системи (СРСР за Й. Сталіна та Німеччина за А. Гітлера). Це політичні системи з суцільним політичним контролем над населенням, без будь-яких автономних організацій, груп інтересів і засобів масової інформації, з наявністю панівної ідеології і єдиної правлячої партії. На іншому – консервативно-авторитарні і модернізовані авторитарні системи, де політичний плюралізм неможливий, з активною мобілізацією населення на підтримку авторитарної держави за допомогою радикальної і націоналістичної ідеології і, дуже часто, військовим правлінням (Іспанія за Франко, Португалія за Салазара, Іран в часи правління шаха, Бразилія після 1964 року, Чилі після Піночетового перевороту 1973 року).
Крім того, Г. Алмонд і Б. Пауелл виокремлюють додаткову підгрупу домобілізаційних політичних систем, що поділяються на два підтипи. Домобілізаційні демократичні системи виникають у країнах, що розвиваються, з сильними традиційними структурами, в яких демократичні інститути ще надзвичайно слабкі і формальні, а політичне управління здійснюється без повноцінної демократичної конкуренції й активної політичної участі населення (багато країн Тропічної Африки та Азії). Домобілізаційні авторитарні системи характеризуються наявністю традиційних авторитарних структур управління, що діють без механізму мобілізації населення на активну підтримку режиму. Таким системам притаманні парафіяльна чи підданська політична культура і низький ступінь участі населення в політичному житті (традиційні монархії в країнах, що розвиваються, – Саудівська Аравія, Марокко, Катар, Оман та інші).
Широку популярність одержала двомірна типологія політичних систем Р. Даля, яку він поклав у підґрунтя свого емпіричного дослідження поліархій. Ідеальні типи політичних систем Р. Даль вибудовує за допомогою двох основних критеріїв. Першим є рівень лібералізації політичної системи. Він визначається ступенем публічної змагальності (public contestation), яка включає ступінь допустимості опозиції, чесність політичної конкуренції, відкритість політичних інститутів, а також гарантії, що дозволяють членам політичної системи претендувати на управління суспільством. Другим критерієм виступає рівень політичної участі, так званої включеності (inclusiveness). Вона визначається пропорцією населення, що має право брати участь у системі публічного суперництва за владу. Інакше кажучи, перший критерій пояснює, які можливості для участі і політичної діяльності опозиції існують, а другий – в який спосіб ці можливості можуть практично реалізовуватися [5, с. 9 – 13].