Сутність концепції демократичної участі (За Йонезі Масудою)

Серед майже півтора десятка існуючих концепцій демократії концепція демократії участі є чи не найбільш креативною, перспективною і прийнятною для України. Сутність цієї концепції, її основні принципи, переваги і недоліки, а головне – необхідність і проблеми втілення в життя в складних і суперечливих умовах формування інформаційного суспільства – вперше і найбільш ґрунтовно проаналізував японський вчений Й. Масуда, праці якого, на жаль, все ще маловідомі в Україні.

Процес формування інформаційного суспільства на національному, регіональному та глобальному рівнях справляє величезний вплив на всі сфери суспільного життя, зокрема й на політичну. Під його впливом відбуваються суттєві зміни в політичних, виборчих та партійних системах, у політичних режимах і політичних культурах та в інших суб’єктах і об’єктах політичного життя. Зачіпає цей процес і такі складні проблеми, як сутність, принципи і типи демократії.

Впродовж останніх десятиріч посилюється тенденція, сутність якої полягає в тому, що все більше політологів піддають сумніву ефективність та перспективність так званої представницької демократії (participatory democracy), яка стала панівною з другої половини ХХ століття. Одні з них розробляють нові концепції, шукають і пропонують нові, раніш невідомі типи і форми демократії. Інші, навпаки, звертаються до давніх, а часом і стародавніх концепцій демократії, прагнучи віднайти в них раціональне зерно, вдихнути нове життя, модернізувати та вмонтувати у матрицю інформаційного суспільства. До останніх, на нашу думку, належить і японський вчений Йонезі Масуда. Ще 1966 року у праці „Комп’ютопія” [1], яка стала бестселером і про яку вже писав наш журнал [2], він висловив сміливе на припущення, що у прийдешньому інформаційному суспільстві запанує „демократія участі”. В пізніших працях, зокрема у виданій 1980 року книзі „Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство” [3], він вже ретельно обґрунтував доцільність і необхідність запровадження й поширення демократії участі, сформулював основні її принципи та проаналізував основні проблеми й перешкоди на шляху її втілення у життя. Варто відзначити, що деякі принципи та елементи демократії участі були добре відомі і випробувані ще в Давній Греції та Київській Русі. [4]

Навіть побіжне знайомство з науковою літературою, присвяченою проблемам демократії, свідчить про наступне. Загальні теоретичні й практичні проблеми демократії аналізуються в численних західних публікаціях [5], частина яких перекладена і вже видана українською та російською мовами [6]. Російські дослідники теж приділяють значну увагу вивченню цієї проблематики [7]. На межі ХХ і ХХІ століть за кількістю відповідних праць їх почали наздоганяти українські дослідники [8]. Зростає кількість публікацій, присвячених дослідженню причин і наслідків кризи сучасної, тобто представницької, демократії [9]. Продовжують виходити праці щодо проблем демократії участі, які, на жаль, слабо пов’язані з народженням інформаційного суспільства [10]. Все частіше з’являються розвідки, в яких дискутуються загальні проблеми розвитку демократії в умовах формування інформаційного суспільства [11]. Однак їм, на нашу думку, бракує належної уваги до проблем формування і функціонування в інформаційному суспільстві саме демократії участі. До того ж, ці праці ще не видрукувано українською чи російською мовами. Так що основні положення концепції демократії участі в інформаційному суспільстві залишаються маловідомими для більшості вітчизняних науковців, викладачів та студентів. Отже, криза традиційної, тобто представницької демократії та брак спеціальних досліджень щодо демократії участі в умовах інформаційного суспільства роблять тему даної статті досить актуальною.

Виходячи з цього, автор статті ставить за мету ознайомити потенційних читачів з концепцією демократії участі Й. Масуди, яка народжується (а, можливо, певною мірою відроджується і трансформується) в нових умовах формування інформаційного суспільства. Більш конкретною метою є: а) розглянути ті чотири основні причини, які, на думку японського вченого, зумовлюють доцільність і необхідність втілення у життя його концепції; б) дати аналіз основних принципів концепції демократії участі; в) розглянути виявлені Й. Масудою основні проблеми і перешкоди, які стоять на заваді реалізації зазначеної концепції.Англомовний варіант книги Й. Масуди „Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство” вийшов з друку в Токіо 1980 року, а в 1981 та 1983 роках цю працю було видано і перевидано у видавництві „Всесвітнє майбутнє суспільство” у Вашингтоні. Для нас найбільший інтерес становить десятий розділ роботи Й. Масуди, який він назвав „Participatory Democracy: Policy Decisions by Citizens”. Тут доречно відзначити, що термін „participatory” походить від англійських слів „to participate” та „participation”, що перекладається відповідно як „брати участь” та „участь”. Виходячи з цього, дослівно назва цього розділу перекладається як „Партисіпаторна демократія: політичні рішення громадян”. У довільному, але більш коректному, на нашу думку, перекладі це може звучати так: „Демократія участі: політичні рішення, прийняті громадянами”.

На перший погляд, різниця у перекладі назви розділу зазначеної книги Й. Масуди не має особливого значення. І тим не менш вважаємо за потрібне наголосити на некоректності й недоцільності перекладу поняття, назви концепції та назви типу демократії „participatory democracy” – як „партисіпаторна” або „партиціпаторна демократія”, що зустрічається в абсолютній більшості вітчизняних наукових та особливо навчальних видань з політології. Причинами нашого критичного ставлення до поняття і назви „партис(ц)іпаторна демократія” є наступне: а) складність вимови і сприйняття на слух; б) незрозумілість у змістовому та етимологічному відношеннях; в) належність до іноземних слів, якими і так (без особливої потреби) захаращена українська мова. На користь застосування поняття і назви „демократія участі” (замість „партис(ц)іпаторна демократія”) виступає, відповідно: а) легкість вимови і сприйняття на слух; б) зрозумілість у змістовому та етимологічному відношеннях; 3) більша прийнятність для української мови.