Пошуки теоретичних моделей європейської інтеграції

• поміркована інтеграція, передусім у сферах „низької політики”, але за умов, що вони представлятимуть ключові сектори економіки (наприклад, вугілля і сталь);

• створення вищого органу Співтовариств, не обтяженого багажем суперечливих національних інтересів, з повноваженням спостереження за інтеграційним процесом і надання йому можливості діяти як організаторові подальшої інтеграції;

• інтеграція певних галузей економіки через національні кордони створює функціональний тиск для інтеграції пов’язаних з ними інших галузей економіки. Цей імпульс має продовжувати свою дію, особливо за умови керівної ролі, яку повинен взяти на себе вищий орган Співтовариств. Наслідком цих процесів є поступове, прогресуюче зростання взаємодії та взаємозалежності національних економік;

• глибша інтеграція не тільки організовуватиметься та спрямовуватиметься вищим органом ЄС, а й поступово соціальні інтереси спрямовуватимуться від національних форм влади до європейських наднаціональних структур як ефективнішого способу їх задоволення;

• поглиблення економічної інтеграції зумовить необхідність подальшої інституціоналізації на європейському рівні, оскільки ширша за сферою інтеграція вимагає складнішого управління;

• політична інтеграція є неминучим побічним наслідком економічної інтеграції;

• поступова економічна інтеграція, що супроводжується певним ступенем наднаціональної інституціоналізації, є ефективним шляхом створення довгострокової системи миру в Європі [19].

Для Е. Хааса метод Ж. Моне полягав в аналізі збігу переваг і прагматичних інтересів політичних акторів у Європі. Зауважимо, що ці ідеї аж ніяк не підтверджували основних положень „політичного реалізму” та навіть і неореалізму.

Отже, своєрідною імплантацією ідей новітнього політичного реалізму можна вважати міжурядовий підхід (теорію інтергавернменталізму). С. Гофман сформулював основні положення цієї теорії, де держави в рамках інтеграційного об’єднання мають суттєву перевагу над інституціями інтеграційного творення. Він стверджував, що логіка Ж. Моне – Е. Хааса спрацьовує лише у сфері економічної інтеграції за умов збігу інтересів акторів, а в політичній інтеграції пріоритет ідеологічних і прагматичних інтересів політичних еліт визначає поступ інтеграційного процесу. Зокрема, у сфері „низької політики” держави готові до інтеграції та співпраці, тоді як у сфері „високої політики” обмеження суверенітету є справою вельми проблематичною [20].

Представник ліберального інтергавернменталізму Е. Моравчик, визначаючи процес європейської інтеграції як „дворівневу гру” та грунтуючись на аналізі Єдиного європейського акту, робить висновок щодо політичної і економічної конвергенції трьох потужних і впливових держав-членів ЄС, а саме Німеччини, Франції і Великої Британії. Більше того, ключовим фактором інтеграції дослідник вважає в цьому випадку реалізацію інтересів саме цих держав [21].Вельми цікаву думку висловив Е. Моравчик щодо сучасних міркувань про так звану кризу керівництва в ЄС. Спростовуючи міфи про неї, які, на його думку, викликані міфами про брак харизматичного лідера європейської інтеграції, а також міфами так званої теорії велосипеда (якщо інтеграція призупиниться, то й наслідки будуть відповідні), Е. Моравчик говорить, що саме на сьогодні в рамках ЄС досягнуто функціонального ступеня політичної зрілості: ЄС „осідлав” триколісний велосипед, прийнявши Конституцію – отже ніколи не впаде, навіть якщо й зупиниться. А Євросоюзу, його інституціям та особливо його лідерам не вистачає „головного проекту”, навколо якого слід було б об’єднатися заради подальшої інтеграції. Отже, тепер, після півстоліття успіхів, Європа досягла небезпечної межі, коли подальше об’єднання стає невигідним [22].

Висновки

Узагальнюючи розгляд політичних теорій європейської інтеграції, слід відзначити, що проблеми, пов’язані з формуванням чи, власне, визначенням теоретичних підвалин сучасного комплексного євроінтеграційного процесу, мають об’єктивний характер. Це обумовлено як поглибленням, так і розширенням ЄС в контексті зміни теоретичних підходів політичного реалізму (неореалізму) і політичного ідеалізму.

На наш погляд, доцільно здійснювати теоретико-методологічні дослідження, зокрема аналіз сучасного розширення ЄС, оскільки цей фактор потужно впливає на систему міжнародних відносин. Більше того, теоретичне осмислення феномена європейської інтеграції вважаємо за доцільне розглядати крізь призму формування ЄС – як реально діючого суб’єкта міжнародних відносин, що в підсумку визначає глобальне зміцнення геополітичних позицій об’єднаної Європи внаслідок як докорінних реформ власне ЄС, так і внаслідок його новітнього розширення.