Політична участь громадян України в умовах е-демократизації
Формування інформаційного суспільства порушує багато питань, пов’язаних з особливостями функціонування політичної системи. Найбільш актуальними можна вважати перспективи становлення електронної демократії, електронного урядування, зміни у характері, формах та якості участі громадян у політичних процесах.
В Україні проблеми е-демократизації науковці досить інтенсивно обговорюють як у спеціальних наукових розвідках, так і на сторінках періодичних видань [4 – 6; 8; 9; 12; 19; 35; 36]. Дискусія, однак, розгортається переважно навколо проблеми реалізації загальнодержавної програми „Електронна Україна”, зокрема щодо створення і ефективного функціонування е-уряду та системи дієвого е-урядування. Метою цієї статті є оцінка характеру і перспектив трансформації основних форм політичної участі громадян під впливом новітніх інформаційних технологій та ресурсів, що використовуються владою.
Термін е-демократія вперше запропонували науковці США та Великої Британії, і він досить швидко набув поширення в наукових колах [39, р. ХІІ]. Зазвичай е-демократія розуміється як використання „нових інформаційних технологій для захисту та розвитку основних демократичних цінностей і, перш за все, участі громадян у процесах ухвалення рішень органами влади, тобто – залучення до політичного процесу. Ця участь має бути зорганізована так, щоб громадяни відчували власну причетність до політики та результативність витрачених зусиль” [29]. Доволі поширеним є тлумачення е-демократії як використання „інформаційно-комунікативних технологій та інформаційної структури (ІКТ) для розвитку і посилення демократичних інститутів і розширення участі громадян у суспільній та політичній діяльності. Можливості ІКТ використовуються в межах від інформування про різних претендентів на виборні посади та про партії до участі у електронних форумах, в електронному голосуванні (е-голосування) і в електронних виборах (е-вибори)” [10, с. 12]. Д. Фукс та М. Каазе вважають, що термін е-демократія передусім варто відносити до „технологічного аспекту в тому розумінні, що сучасна демократія змінилася або може змінюватися шляхом мережного впливу громадян, організацій та інститутів через електронну комунікативну систему. Ці зміни у демократичному процесі зрештою слід оцінювати за рядом параметрів, зокрема вони повинні (1) забезпечити ухвалення ефективніших політичних рішень і (2) підвищити демократичну легітимність у частині схвалення та підтримки громадянами демократичного режиму” [цит за 23].
З розгортанням процесів демократизації на пострадянському просторі до наукового обігу було запропоновано категорію електронної демократизації, зміст якої визначається як використання Інтернет-технологій для „1) розширення доступу виборців та ЗМІ до законотворчої діяльності; 2) зниження витрат при формуванні асоціацій та об’єднань виборців; 3) підвищення ефективності зворотних зв’язків між виборцями та їх представниками у законодавчих органах влади” [2, с. 155].
Отже, стрижнем концепції е-демократії є ідея розширення форм політичної участі через використання громадянами електронних засобів та звуження можливостей влади у використанні мобілізаційних практик. Зокрема, М. Вершинін підкреслює, що „політична участь є центральною проблемою дискусій навколо електронної демократії” [3, с. 17] як у стабільних традиційних демократіях, так і в перехідних суспільствах. Для останніх найбільш дискусійною слід, напевне, вважати проблему ефективного засвоєння громадянами нових можливостей політичної участі, які надаватимуться їм ресурсами електронної демократії.
На тлі позитивних тенденцій ширшого залучення громадян до участі в політичних процесах (у порівнянні з попереднім етапом розвитку демократії) цікавими є думки скептично налаштованих вчених. Так, К. Гіл і Дж. Хьюз, оцінюючи перспективи підвищення політичної активності громадян, які мають можливість приєднуватися до онлайн-аудиторії в обговоренні політичних питань, зазначають, що „…Інтернет не змінює людей, він тільки дозволяє їм робити те саме, але по-іншому… Всупереч утопічним уявленням, Інтернет, його розвиток навряд чи перетворить незацікавлених, непоінформованих, байдужих громадян на зацікавлених, інформованих та активних кібергромадян” [40, р. 157]. Додамо, що політична онлайн-активність абсолютно не означає подібної активності в реальному політичному процесі, проте вона спроможна підвищувати рівень політичної компетентності.
Процес становлення е-демократії охоплює п’ять основних етапів, на кожному з яких формується уява та засвоюються нові можливості участі громадян у політичному процесі.
1. Етап виникнення веб-присутності пов’язаний з виходом інституційних суб’єктів політики в електронні мережеві структури з метою поширення інформації політичного характеру серед громадян.2. Етап просування веб-присутності передбачає одержання громадянами постійно оновлюваної інформації про діяльність та політичні пропозиції інституційних суб’єктів політики. На цьому етапі у громадян з’являється можливість коментувати діяльність інститутів влади, давати їй оцінки та надсилати пропозиції щодо підвищення ефективності політичного управління.