Перспективи транскордонного співробітництва регіонів України і Росії

Від середини XX століття на всій території Західної Європи розпочався й інтенсивно розвивається процес інтеграції національних економічних, соціальних, правових та інституційних систем. Наприкінці сторіччя в цьому процесі акценти змістилися вбік регіональних аспектів. У 1980-х роках регіональна політика Західної Європи стала важливим самостійним компонентом нового напрямку інтеграційної політики – утворення так званої Європи регіонів. Найвагомішим для розвитку регіональної і субрегіональної інтеграції в новій Європі стало співробітництво прикордонних регіонів (транскордонне співробітництво).

Проблеми транскордонного співробітництва аналізуються в наукових працях З. Петренко, О. Стельмаха, О. Воронової, Н. Перстневої, П. Бєленького, Р. Дацьківа, М. Долішнього, М. Лендьєл, Н. Луцишина, Ю. Макогона, С. Максименко, М. Максимюка, Є. Кіш та інших. Однак, попри відносну вивченість цього питання, трансінтеграційний аспект розвитку єврорегіонів є ще широким полем для подальших досліджень.

Метою статті є аналіз розвитку транскордонного співробітництва на східному кордоні України та перспектив створення нових єврорегіонів.

Прикордонні території мають такі специфічні якості в інтеграційному процесі, як бар’єрність і контактність, завдяки чому вони (разом з функцією переходу від одного народногосподарського комплексу до іншого) забезпечують їх взаємну адаптацію. Під впливом інтеграційних процесів бар’єрні функції кордонів переносяться на зовнішні межі інтеграційних утворень. Внутрішні кордони на теренах ЄС стають прозорими, що дає можливість вільного спілкування як прикордонних, так і загальнодержавних спільнот. У відносинах країн ЄС ліквідуються прикордонні бар’єри для руху товарів, капіталу, робочої сили, уніфікується нормативно-правова база господарської діяльності [4, с. 66].

Розроблені на сьогодні схеми співробітництва країн Центральної і Східної Європи дуже різноманітні. Регіональному розвитку надається багато уваги, оскільки від цього залежить соціально-політична стабільність держави. Тому Європа давно пройшла шлях децентралізації влади, що в європейській правовій доктрині зазвичай розглядається як делегування органами державної влади певних адміністративних повноважень на місцевий рівень [3, с. 28]. В результаті регіони одержали право самостійно входити у відносини з можливими партнерами з іншого боку державного кордону. Це сприяє реалізації державної зовнішньої політики через прикордонні зв’язки.

Незважаючи на те, що головним пріоритетом своєї зовнішньої політики Україна означила інтеграцію в Європейський Союз, не менш важливим лишається співробітництво з нашим східним сусідом – Російською Федерацією. Раціональне поєднання проєвропейського і проросійського напрямків у зовнішній політиці виходить нині на перший план. Та обидві держави – партнери в цьому процесі мають власні підходи до вирішення проблеми. Російський підхід передбачає повномасштабну інтеграцію. Українське бачення ґрунтується на принципах двостороннього рівноправного і добросусідського співробітництва. А стратегію реінтеграції Україна розглядає, насамперед, щодо європейських структур [5, с. 95].

Розпад СРСР супроводжувався розпадом єдиного радянського народно-господарського комплексу, ослабленням економічних зв’язків колишніх союзних республік. Цей процес зачепив, насамперед, підприємства „оборонки”. Припинялися вже майже завершені науково-дослідницькі та дослідницько-конструкторські роботи, які через рік – півтора дали б можливість вийти на світовий ринок із сучасним, висококонкурентним товаром.

Ще у Посланні Президента України Верховній Раді 2002 року в одному з пунктів („Оптимізація економічних відносин з Російською Федерацією”) порушувалося питання про співробітництво з РФ. Йшлося, зокрема, й про спільний розвиток регіонів, взаємовигідне використання спільних зон господарської діяльності та розвиток контактних територій. Однак транскордонне співробітництво на східних кордонах України й досі не одержало належного розвитку, такого, наприклад, як на західних кордонах.

Серед проблем, що гальмують розвиток транскордонного співробітництва на українсько-російському кордоні, слід назвати такі:

• немає цілісної концепції політики щодо регіонального розвитку держав;

• не розроблено інституційних засад регіонального розвитку на національному рівні;

• низький рівень залучення до розвитку транскордонного співробітництва представників бізнесу і суспільного сектора;