Переваги та вади інформаційного суспільства
Тут найзначущішими є положення про майбутнє „багатоцентрове суспільство”, „демократію участі”, „політику автономного управління громадянами” та врахування інтересів меншини. У державах, які успішно формують інформаційне суспільство, ці проблеми здебільш вирішено. Підтвердження тому – потужні процеси децентралізації, регіоналізації, автономізації і самоврядування з широким застосуванням принципів субсидіарності. Слід враховувати (і бути готовими до того), що формування інформаційного суспільства в Україні і, особливо, її входження до європейської і світової інформаційної спільноти неодмінно призведе до появи і посилення в ній згаданих процесів, що може, на нашу думку, викликати неоднозначну реакцію різних політичних сил.
По-третє, це 14-ий компонент, в якому йдеться про те, що „в індустріальному суспільстві є три головні типи соціальних проблем: безробіття, спричинене падінням виробництва, війнами, що випливають з міжнародних конфліктів, диктатура фашизму. Проблемами інформаційного суспільства стануть футурошоки, зумовлені неспроможністю людей адекватно відповісти на динамічні соціальні трансформації, дії індивідуальних і групових терористів, зазіхання на індивідуальну самотність та криза підконтрольності...” [2, с. 39].При всій повазі до Й. Масуди, його думок і футурологічних здібностей, тут слід зробити невелике уточнення та доповнення. Стосовно соціальних проблем індустріального суспільства, замість поняття „диктатури фашизму” було б коректніше вжити поняття „диктатура тоталітаризму”, яка, як відомо, тривалий час панувала на теренах СРСР та країн так званого соціалістичного табору. Щодо прогнозів, то японському вченому, на жаль, не вдалося передбачити і попередити людство про ескалацію етнополітичних конфліктів, котрі як цунамі буквально „накрили” багато країн світу наприкінці 1980-х та у першій половині 1990-х років. Проте просто вражаючою є точність прогнозу Й. Масуди щодо посилення індивідуального та групового тероризму.
Нарешті, не можна не зупинитися і на положеннях 17-ої компоненти, в якій слушно стверджувалося: „Дух індустріального суспільства був духом відродження людської свободи, що етично означало поважання фундаментальних прав і надання значущості гідності людини, а також поширення духу братерської любові для виправлення нерівності. Духом інформаційного суспільства буде дух глобалізму, тобто симбіозу, в якому людина і природа зможуть жити разом у гармонії, етично погоджуючи сувору самодисципліну і суспільний внесок” [2, с. 40].
Погоджуючись в цілому з цими думками Й. Масуди, варто звернути увагу на надто вже повільне поширення духу глобалізму саме у його розумінні „гармонії людини і природи” та „етичного погодження суворої самодисципліни і суспільного внеску”.
Як вже зазначалося, Й. Масуда в „Комп’ютопії” висловив цілу низку надзвичайно цікавих, але, з точки зору того часу, малоймовірних та й узагалі фантастичних ідей, що відбилося навіть у самій назві його праці (слово „комп’ютопія” утворене від двох понять: „комп’ютер” і „утопія” [5, с. 71]). Однак більшість з них вже втілилася у життя, решта наближається до цього.
Розглянемо це хоча б на одному конкретному прикладі. Так, у першій компоненті своєї порівняльної „всеохоплюючої композиції” (див. схему) вчений передбачає народження „комп’ютерної технології з функцією заміщувати або підсилювати розумову працю людини”, що й відбулося, і одним з підтверджень чого стала поява комп’ютерів четвертого і п’ятого поколінь, а також заснованих на них технологій, які справляють величезний вплив на соціально-економічну, політико-правову та духовну сфери суспільного життя.
Принагідно відзначимо, що Японія й досі лишається „землею обітованою” для найсміливіших інформаційно-кібернетичних мрійників і футурологів. Підтвердження – нещодавна поява у цій країні календаря прогнозів на перші двадцять років ХХІ століття. У ньому, зокрема, передбачається: 2008 року – випуск комп’ютерів на основі діяльності живої клітини; самоутворювання комп’ютерних текстів – 2010 року; поєднання живих істот і комп’ютера – 2012 року; створення штучного мозку з 10 тисяч клітин – 2017 року; виробництво штучного ока – 2019 року. [8, с. 70]. Отже, попереду – ера нейронних мереж, штучного інтелекту та кіборгів. А це вже нові проблеми не лише технологічні, а й морально-етичні та політико-правові, нехтування якими може призвести до того, що технократизм може взяти гору над духовністю.
Особливу цінність становлять думки Й. Масуди щодо переваг і вад інформаційного суспільства, перспектив його розвитку і проблем політико-правового регулювання. Слід особливо наголосити, що в „Комп’ютопії” вчений досліджував не лише переваги інформаційного суспільства, але і його потенційні небезпеки. Більше того, Й. Масуда не тільки застерігав від імовірних небезпек, але й пропонував, на наш погляд, оптимальні шляхи і методи їх запобігання або мінімізації.
Перш за все, він не раз наголошував, що людство постало перед „суворою альтернативою”, а саме – вибором між „двома різко контрастуючими моделями майбутнього”: між „Комп’ютопією”, тобто справді демократичним, правовим інформаційним суспільством, та „автоматизованою державою”. Адже, за його слушним твердженням, до якого приєднується й автор статті, „існує серйозна небезпека того, що ми рухаємося у напрямі контрольованого суспільства” [2, с. 46].