Моделі посткомуністичних трансформацій

Провідною тенденцією розвитку сучасного світу є перехід до демократії. За чверть століття після початку „третьої хвилі” демократизації кількість демократій збільшилася більше, ніж утричі [1]. Важливу роль у розвитку „третьої хвилі” відіграв крах комунізму, який зумовив „безпрецедентний демократичний прорив” [2, с. 6]. Проте включення до процесу демократизації посткомуністичних суспільств спричинило кризу транзитології, бо її первісну парадигму було створено на основі аналізу переходів до демократії від авторитарного типу політичних режимів, а комуністичні режими належать до тоталітарного. Як наголошує Є. Мачкув: „Поза розумінням тоталітаризму неможливо побудувати переконливу теорію перетворення комуністичної системи” [3, с. 57]. У статті ставляться завдання: на ґрунті аналізу системних особливостей тоталітаризму і практики посткомунізму 1) розробити динамічні моделі посткомуністичних трансформацій; 2) з’ясувати чинники, що зумовлюють їх траєкторію.

Методологічні засади вироблення трансформаційних моделей

Розробляючи трансформаційні моделі, автор виходив з таких засад.

1. Політичні режими сучасного світу поділяються на три основні типи: тоталітарний, авторитарний і демократичний. Тоталітаризм та авторитаризм є окремішними типами політичного режиму, які суттєво відрізняються одне від одного. На шкалі політичних режимів авторитаризм посідає проміжне місце між тоталітаризмом та демократією, бо за характеристикою політичної сфери він ближче до тоталітаризму, за характеристиками позаполітичних сфер – до демократії (таблиця 1). Тоталітарний режим – то режим загального монополізму, де перетинаються три види монополії: політична (монополія однієї партії на державну владу, внаслідок чого партія стає державною, а держава – партійною); економічна (монополія партійної держави на розпорядження засобами суспільного виробництва); ідеологічна (монополія офіційної ідеології, яка підкоряє собі суспільну культуру та визначає „кінцеву мету” суспільного розвитку). За авторитарного режиму монополізм існує тільки у політичній сфері (монополія певної групи осіб на урядову владу), тоді як у позаполітичних сферах зберігається обмежений плюралізм (в економіці його обмежує протекціонізм владної еліти приватним структурам, у яких мають капітал її представники; у сфері культури – забороною використання відносної духовної свободи для боротьби з режимом) [4].

Таблиця 1

Структурні характеристики основних типів політичних режимів

2. Хоч більшість комуністичних режимів зазнала у післясталінський період певної еволюції, перетворення комуністичного тоталітаризму на комуністичний авторитаризм, як то вважає З. Бжезинський [5, p. 255], не відбулося. Монопольні (тоталітарні) основи комуністичних систем, що ґрунтувалися на жорсткому керівництві комуністичної партії (фактично компартійної номенклатури) усіма сферами суспільного життя, збереглися [6, c. 262; 7, с. 333]. Тому вихідним пунктом транзитивного процесу варто вважати усунення комуністичної партії від влади або, принаймні, ліквідацію її монополії на урядову владу.

3. Особливості тоталітарних режимів зумовлюють специфіку їх трансформації. Трансформація при переході до демократії від авторитарних режимів відбувається переважно у політичній сфері, де монопольна система перетворюється на плюральну; у позаполітичних сферах відбувається лише їх адаптація до нового режиму функціонування політичної системи (в економіці скасовується протекціонізм, в культурі – політичні обмеження). При переході від тоталітарних режимів трансформаційний процес охоплює усі сфери суспільного життя, бо і в політиці, і в економіці, і в культурі – скрізь треба замінити монопольну систему на плюральну.

4. Оскільки тоталітаризм і демократія за своїми структурними характеристиками є двома крайніми типами політичного режиму, а авторитаризм – проміжний, то апріорно можна передбачити три можливі варіанти розвитку посткомуністичної трансформації: прямий перехід до демократії; перетворення тоталітарного режиму на авторитарний; повернення, в силу певних причин, суспільства до тоталітарного стану [8, c. 74 - 77].

5. Для емпіричного підтвердження таких теоретичних припущень були використані дані моніторингів стану свободи і демократії, які за програмами „Freedom in the Word” і „Nation in Transit” здійснює „Freedom House”.

За методологією програми „Freedom in the Word”, якою сьогодні охоплено 193 країни та 18 територій, кожна країна, відповідно до додержання політичних прав і громадянських свобод, отримує рейтинг від 1 до 7. Рейтинг 1 характеризує ідеальний стан з їх додержанням, рейтинг 7 – найбільше відхилення від ідеалу. Рейтинги політичних прав і громадянських свобод виводяться окремо, середнє число обох рейтингів визначає статус країни, той, у свою чергу, – характер політичного режиму (таблиця 2) [Джерела: 9, p. 711 -719].