Митрополит Андрей Шептицький як духовний будівничий української нації
Андрей Шептицький бачив майбутню Україну незалежною, вільною державою з політичним представництвом в Європі і рівно з патріархальним представництвом у Римі. Його ідеї екуменізму почув світ, Європа зробила велетенський поступ до єднання, а Україна, що в центрі Європи, тих ідей ще не засвоїла. Більше того, в Україні нині політики від культури додумались до ідей „культурного федералізму”, який намагаються підперти браком міжконфесійної злагоди.
Постать одного з найвизначніших діячів української історії і культури XX століття митрополита Андрея Шептицького посідає визначне місце в історії українського народу. Всебічна обдарованість Великого Українця, глибоко аналітичний склад розуму асоціювалися з мудрою тактикою глави Церкви та громадського і політичного діяча. Сорок чотири роки він вів через шторми, бурі і рифи суспільних катаклізмів корабель Української греко-католицької церкви. Вивести церкву на вирішення нових завдань, зробити її фактором уже не тільки національного відродження, а й національного державотворення, що, власне, вінчає процес національного відродження, витворити з неї цілком національне, релігійне об’єднання – усе це судилося йому виконати.Піклування про долю України було для митрополита Андрея справою всього свідомого життя – з часу Божого поклику стати монахом василіянином і до останнього подиху. Безпосередній свідок передсмертних хвилин Андрея Шептицького отець доктор Йосип Кладочний згадує останні його слова: „Україна звільниться від свого упадку та стане державою могутньою з’єдениною, величавою, яка буде дорівнювати другим високорозвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і злагода будуть панувати в ній. Усе те буде, як я кажу. Тільки треба молитися, щоб Господь-Бог і Мати Божа опікувалися завжди нашим бідним, змученим народом, який стільки витерпів, і щоб ця опіка тривала вічно” [20, c. 371].
Пророчо і актуально звучать сьогодні слова митрополита Андрея з далекого 1941 року: „Усі, хто почуваються українцями і хотять працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного большевиками нашого економічного, просвітного і культурного життя. Тоді в Бозі надія, що на підвалинах солідарності і усильної праці всіх українців повстане соборна Україна не тільки як велике слово і ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній, державний організм, побудований жертвою життя одних, а муравельною працею, залізними зусиллями і трудами других” [21, c. 149].
Література:
1. Здіорук С. Державно-церковні відносини як чинник розвитку громадянського суспільства // Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О. С. Власюка. – К.: НІСД, 2002. – С. 147 - 186.
2. Васьків А. Митрополит Андрей Шептицький про проблеми політичної теорії та практики // Різдво Христове 2000. Статті й матеріали. – Львів: Логос, 2001. – С. 192 - 195.
3. Гайковський М. Митрополит Андрей Шептицький – честь і окраса церкви і українського народу // Берестейська унія (1596 – 1996). Статті і матеріали. – Львів: Логос, 1996. – С. 198 - 204.
4. Ідзьо В. Митрополит Андрей Шептицький у Росії: курське ув’язнення // Різдво Христове 2000. Статті й матеріали. – Львів: Логос, 2001. – С. 195 - 197.
5. Колодний А. Андрей Шептицький про будівництво рідної хати // Християнство і національна ідея. (Науковий збірник). – Київ – Тернопіль -Краків: Укрмедкнига, 1999. - С. 17 - 23.
6. Красівський О. За Українську державу і Церкву. Громадська та суспільно-політична діяльність Митрополита Андрея Шептицького в 1918 - 1923 рр. – Львів, 1995. – 86 с.
7. Расевич В. Митрополит Андрей Шептицький і проблеми національно-політичної консолідації українців (1900 – 1918 роки) // Ковчег. Науковий збірник із української історії / Під. ред. Б. Гудзяка, І. Скочиляса, О. Турія. – Львів, 2000. – Ч. 11. - С. 189 - 211.
8. Сергійчук В. Нескорена церква. Подвижництво греко-католиків України в боротьбі за віру і державу. – Київ: Дніпро, 2001. - 494 с.
9. Колодний А., Филипович Л. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. – Львів: Логос, 1996. - 184 с.