Корупція у суспільстві, що трансформується Cоціологічний аналіз

Явище корупції привертає пильну увагу політиків, журналістів, науковців, представників правоохоронних органів, усієї громадськості. Існує чимало економічних та політологічних підходів до пояснення механізмів зловживання владою, використання з вигодою посадового становища, підкупу чиновників [див.: 1; 2]1. У цій публікації робиться наголос на провідній ролі неформальних зв’язків (соціальному капіталі) у відтворенні корупційних практик в соціальному житті України [див.: 3 – 5].

Трансформаційні процеси, що розгорнулись у багатьох постсоціалістичних країнах, характеризуються, зокрема, поширенням на їх теренах корупції. Соціальну основу цього явища складають неформальні зв’язки, які не втратили своєї сили з часів горезвісного блату – своєрідної форми міжособистісної комунікації, котра компенсувала вади офіційної системи управління та функціонування соціальних інститутів. Неформальний соціальний капітал у вигляді знайомств, родинних і дружніх зв’язків (вони передбачають високий рівень довіри всередині мережі й майже повну недовіру до інших членів суспільства) був важливим ресурсом у радянській перерозподільчій економіці. Неформальні відносини передбачають певний взаємний обмін послугами у межах неофіційних норм, що конкурують з правом і діють у відносно замкнених соціальних мережах. У випадку протиправної діяльності таких мереж соціальний капітал набуває вже негативного забарвлення.

Метою цієї праці є окреслення в загальному вигляді стану і тенденцій корупції в суспільстві, що трансформується. Важливим джерелом інформації про поширеність корупції в країні є її суб’єктивні оцінки. В Україні було проведено кілька обстежень громадської думки з цієї проблеми (Київський міжнародний інститут соціології, Центр соціальних експертиз і прогнозів, Центр соціального прогнозування, центр „Соціальний моніторинг”, центр „Академія”, Інститут досліджень регіонального розвитку України, коаліція організацій „Громадяни за прозоре суспільство”, Міжнародна фундація виборчих систем). З середини 1990-х років корупція в країні вивчається в межах крос-національних соціологічних досліджень (опитування експертів, підприємців, населення, а також складання інтегральних рейтингів корупції на підставі математичного узагальнення даних), ряд з яких має моніторинговий характер.

У цій публікації при аналізі ми віддаємо перевагу результатам деяких крос-національних обстежень громадської думки підприємців та населення, які проживають у країні, а не опитуванням невеликої кількості експертів та інтегральним рейтингам корупції, що складаються для кожної країни за неоднаковою кількість різних досліджень. Порівняння даних в різних країнах можливе лише в межах проектів, здійснених за єдиною методикою у певному регіоні, адже навіть показники, одержані в одній країні різними дослідниками, можуть не співпадати. Слід також зауважити, що в опитуваннях респонденти з різних країн можуть мати різний ступінь „самоконтролю” та „відвертості” з інтерв’юером, а, отже, навіть широка громадська думка не завжди точно віддзеркалює стан корупції, а фіксує лише загальні тенденції.

Відомі історики, економісти і соціологи — М. Джилас, О. Зінов’єв, М. Восленський, О. Шкаратан, Т. Заславська, Р. Ривкіна, Є. Стариков, В. Радаєв, Г. Попов — мають багато спільного в поглядах на фактичні владні відносини: клієнтарна ієрархія в колишньому СРСР сприяла виникненню стійких міжособистісних відносин, цінностей і конвенцій, що легітимізують (визнають) вигідність приналежності до формальних корпорацій і неформальних мереж, як регламентували доступ до „дарунків” редистрибутивної системи. У верхніх стратах існував високий рівень соціальної солідарності, завдяки якій правлячі групи забезпечували монолітність своїх лав, виникала кругова порука тощо.

Цінність неформального соціального капіталу значно зросла під час номенклатурної приватизації. Так, у багатьох країнах СНД внаслідок обміну права на управління державною власністю на право володіння нею утворилося кілька впливових політико-економічних груп. Наступним кроком новоявлених політико-економічних угруповань стало намагання привласнити функції державних інститутів та подальше скуповування економіки. Звичайно, у різних транзитивних суспільствах ці процеси мали свої особливості, позаяк у науковій літературі для позначення аспектів політико-економічних змін, характеристики тіньового перерозподілу власності певними суб’єктами (компаніями приватного сектора, політиками, політико-економічними групами) та збагачення почали вживатися такі терміни, як „капіталізм приятелів”, „мафіозний або бандитський капіталізм”, „скупка або захоплення держави” (State Capture), „клептократія”, „номенклатурна олігархія”, „плутократія”, „бандократія”, „бюрократично-олігархічна держава” тощо.За результатами широкомасштабного „Обстеження бізнес-середовища та результатів роботи підприємств”, здійсненого Світовим банком та ЄБРР, Україна 1999 року помітно вирізнялася серед інших посткомуністичних країн масштабами: захоплення держави – ступенем використання суб’єктами (окремими особами, компаніями приватного сектора й навіть політиками) практики незаконних і непрозорих виплат посадовим особам з метою впливу на процес формування державними інститутами законів, указів і положень; адміністративної корупції – ступенем використання фірмами практики незаконних та непрозорих виплат посадовим особам з метою забезпечити „скоректоване” виконання чинних норм і положень, які запроваджувалися державою і впливали на діяльність фірм (так званий „хабар-податок”); впливу – міри, в якій фірми здатні впливати на формування державними інститутами законів, указів і положень без використання незаконних і непрозорих „приватних виплат посадовим особам” (таблиця 1) [6; 7] 2.